Глава 11

— Я вам не вірив, графине, — сказав Його Величність, коли Хаврен простягнула чоловікові чашу, — коли ви говорили про мої кімнати.

Вона всміхнулась тихцем, згадавши, який гамір зчинився зранку, коли короля не знайшли в його ліжку, і як Лорана ледь свідомість не втратила, бо побачила монаршу персону на диванчику.

— Справді почуваю себе ліпше, — насупився він, відпивши відвару шипшини. — Можливо, справа у красивих жінках, чий сон я мав змогу спостерігати, а може й десь у покоях темна ворожба є.

Хаврен мимоволі потягнулась до шиї, де тепер красувався темно-фіолетовий слід вчорашніх пригод. Красивою себе вона не вважала й натягнула воріт сукні вище. Якщо для неї подібне явище на тілі людини — звичка, для інших — страх і бажання відвернутись. Вона бачила погляди оточуючих, скривлені, з долею співчуття й відрази. Замком вже ходили чутки про напад. Їх розповів Танет. Камердинер просто підійшов й прошепотів на вухо, коли Хаврен готувала ліки для Ріваля. Вочевидь, королівський слуга пройнявся до неї якимись своїми почуттями, сказав звертатись до нього у разі чого й змовницьки підморгнув поки його ніхто не бачив. Завдяки несподіванці, травниця знала: аристократи сповіщені про нового придворного лікаря, чутки про напад лазять по замку, як черв’яки після дощу. Вона відчувала, як щоки наливаються рум’янцем, так було завжди, коли про неї хтось занадто багато говорив. Передчуття або реакція організму на емоції… Не розбереш у цьому світі магії, виру інтриг та конфліктів.

— То що це може бути? — спитав Ріваль задумливо, оглядаючи її з голови до ніг.

— Точно не скажу, — тихо мовила вона, не маючи змоги говорити повним голосом, — потрібно відновитись. Але… Таке ж саме відчуття мала, коли заходила до лікарні чи лабораторії, де ми проводили розтин. Розумієте? Наче хтось хворіє роками, життя його повільно втікає крізь пальці смерті, яка чатує.

Ріваль ледь не захлинувся. Глянув на неї з-під лоба сердито.

— Тобто? Я помираю?

Вона похитала головою не погоджуючись.

— Огляд показав: окрім простуди боятись нічого. Відлуння моєї життєвої енергії все ще в вашому організмі, можливо через них, скоріше одужуєте. Маленькі капельки, що підтримують життя.

Хаврен звузила очі, відчуваючи роздратування. Погано магія відзивалась.

«Хоч відчуваю, — подумала вона. — Значить не перегоріла повністю, можливо…»

— Лабораторії колишнього придворного лікаря вже готові, щоб прийняти нову господиню, — прочистив горло Його Величність, — сьогодні писар повинен закінчити наказ щодо вашого призначення.

Вона схилила голову, уважно слухаючи короля. Руки тремтіли. Ще ніколи Хаврен не могла подумати: стане придворним лікарем короля Ланверії.

— Я можу ходити, — заключив Ріваль й простягнув чашу, — почуваю себе краще, нічого в ліжку лежати. Завтра аудієнція в тронному залі. Вам, графине, вручу брошку нового статусу. Присягнетесь на вірність перед всіма аристократами.

Легкий манірний уклін скоріше йому не сподобався, аніж викликав задоволення. Принаймні у погляді монарха вона помітила невдоволення.

— На декілька днів вам ще доведеться залишитись тут. Не забувайте про традицію весняного полювання. Ваша присутність — необхідність.

Хаврен мовчки кивнула, розуміючи: не на часі їздити серед лісу чи поля на коні, коли під носом творяться дивні та темні справи. Магія, наче прокинулась, віщуючи щось недобре. Ріваль й сам поділяв її думки, мов мав змогу прочитати їх.

— У вас є тиждень, щоб підготуватись й відновитись, — сухо сповістив Його Величність, — трапитись може будь-що.

 ***

Каур небагатослівний. Грань по-особливому сьогодні для Хаврен привітна, хоч й легкий морозець проходив по шкірі, коли магічна енергія знаходила спустілий осередок сил в її тілі, проникаючи крізь тканини, все ближче до серця.

Часто подейкували: більшість магів помирає саме від хвороб пов’язаних з серцем. Це показував й розтин, й знання — вогнище сил найбільше гуртується біля органу, що рухає кров, а вже потім розтікається по тілу. Рівномірно чи ні… Нікому не відомо.

Батько був задумливим й недобре дивився на неї, а Хаврен відчувала себе дитиною, яка сильно провинилась. Він пронизував поглядом, шипів мов змій. Виказав невдоволення самопожертвуванням, а коли побачив сліди від мотузки на шиї — ввійшов в лють, від якої травницю трусило, як від хворих на чуму. День був важким. Витримати багато уваги було нелегко, а ще промовити ту кляту присягу, щоб не збитись, не впасти в грязюку обличчям — ще той іспит.

Тепер біля брошки випускниці Аліревської академії красувалась нова — з гербом Ланверії, осипана темно-зеленим камінням. Хаврен ще досі пам’ятала, як тремтіла, коли до неї торкнулись заковані у рукавиці долоні Його Величності, десятки очей, направлених на ознаку нового статусу, червону доріжку тронного залу, сонячне проміння, що падало на підлогу.

Каур сів напроти неї, запалюючи полум’я. Тут у грані, він завжди знаходив місце, щоб вони могли перепочити й викликав магічний вогонь. Світило серед напівтемряви, попелу й залишків енергії, якої по світу мало.

— Я радий, — м’яко сказав чоловік, — але незадоволений ціною, яку тобі довелось заплатити. Коли закінчується дія чудо-еліксиру Волькана?