Глава 10

Миті боротьби за життя здавались вічними. Горло здавлювало, вона задихалась, намагаючись вчепитись руками в кривдника. Коли в очах потемніло, Хаврен зрозуміла: не хоче покидати світ, яким би жорстоким той не здавався. Вона не могла зробити вдих та видихнути, всередині наростала паніка, у вухах стояв свист, який переходив у дзвін. Останнє, що вона могла заподіяти — застосувати магію, потягнулась до пальців лівої руки. Перстень вислизнув зі спітнілої долоні.

Травниця, вижимаючи з себе останні крапельки магічної енергії, зціпила зуби й наказала силам атакувати кривдника. У напівпустих коридорах пролунав крик болі. Світло від вогню, що володарював на кривднику, падало на похмурі стіни. Хаврен по-істинному вважала витвором мистецтва ті примарні узори. Жіноча горлянка надривалась ще дужче, коли вона стиснула руки в кулаки, наказуючи полум’ю посилитись. Повітря наповнилось ароматами горілого волосся та шкіри.

Недостатньо. Всього було недостатньо: й енергії, й божевілля, охорони, щоб лихо не трапилось. Травниця витерла сльозинку зі щоки, помічаючи: то була кров. Вона не чула топоту чоботів охорони, лиш спостерігала затуманеним взором, як невідома, що хотіла її життя забрати, сховалась у таємному проході, ледь йдучи. Хаврен заплакала, коли Арен, мов той герой книг, які вона інколи читала, опустився на коліна біля неї й стурбовано підхопив на руки. Накази — все, що почула, перед тим, як втратити свідомість.

Прокинулась Хаврен вже в покоях матері Ріваля. В кімнаті стояла мертва тиша, як здавалось. Це змусило хвилюватись. Принаймні декілька думок про кращий зі світів прийшли до розуму. Альдрен блідий, мов статуя витесана з мармуру, заплакана Лорана сиділа біля нього й поклала голову на плече. Притискалась до чоловіка, що замінив їй батька. Був тут й слуга, який одразу вийшов, тільки помітив її відкриті очі. Генеральський син задумливий й похмурий. На білосніжному комірі сорочки, що виглядав з-під дублета, майоріли каплі крові.

— Хаврен, — дер Нарат присів на край постелі, — прийшла до тями… Жива.

Травниця не намагалась підвестись, встати, знаючи: тільки спробує, може втратити свідомість знову. Голова боліла, а перед очима все пливло, втрачаючи чіткість. Вона закашлялась. Незвичні відчуття в області шиї, нагадували про недавнє. Не хотілось нічого…

— Ти давав мені ліки? — прохрипіла вона. — Зміцнювальний еліксир?

Альдрен похитав головою.

— Не хотів нашкодити, — тихо відповів родич і доторкнувся до чола Хаврен.

Лорана шмигнула носом й вмостилась з іншої сторони.

— Ти як? Все добре? Хто скривдив? — задавала невгамовна питання, навіть не помічаючи декілька прядок волосся, які вибились з-під хустини. — Що трапилось?

Арен прочистив горло, привертаючи до себе увагу. Він став біля ліжка, так, щоб погляд дівчини був направлений на нього. Хаврен подумала: він остання людина, яку б їй хотілось бачити навіть при доброму здоров’ї. Двері відчинились тільки вона хотіла повідомити близьких про недобру пригоду. Першим ввійшов король, закутаний в теплий плащ. Ріваль виглядав кумедно через хутряний комір. На хворобливо блідому обличчі — злість, але як тільки він глянув на травницю, емоції зникли. Ті, що оточували її поскакували з ліжка й склонились, Арен вже давно стояв зігнутим. Його Величність махнув рукою, наче хотів муху прогнати, скривився, виражаючи невдоволення, мов, знайшли час тут кланятись, коли під носом така небезпека.

Седрік майже не вбіг у кімнату, заклопотаний. Вочевидь, у нього додалось чимало роботи. Ріваль наказав Танету, що тримався за його спиною принести крісло й вмостився поблизу Хаврен. Вона ж припіднялась на ліктях, розмістилась на подушках за допомогою Лорани й дядька.

Ніхто не говорив, поки Його Величність не порушив тишу.

— Що з вами трапилось? — сухо мовив король. — Хто посмів напасти на мого придворного лікаря?

Вочевидь, за вчорашнє чоловік забув, можливо події змусили його виправити пам’ять та передивитись відношення до травниці. Седрік прочистив горло, підійшов ближче. Всі споглядали на Хаврен.

— Якась жінка, — тихо відповіла, знаючи, що не зможе нормально говорити ще декілька днів, — не знаю. Налетіла неочікувано.

Горло дерло, наче вона захворіла, відчувала, як щось наче застрягло в ньому. Хаврен витерла сльозинку, помічаючи: очі знову кровоточать. Альдрен подав хустинку. Вона ж поморщилась не бажаючи знати як виглядає. Колись вона бачила наслідки вдалого застосування шовкової мотузки. Сироти пройшлись по шкірі від моторошного сліду, який залишається на шиї в таких випадках.

— Служниця кудись зникла, — продовжила вона, підмітивши тишу й терпляче очікування, — різко, навіть не помітила. Потім на мене зненацька накинули шовкову мотузку.

Голос тремтів, Хаврен закашлялась знову витираючи кров з очей. То міг бути й наслідок замаху на її життя й знак від організму мага: повне виснаження сил. Травниця навіть на своєму таланті зосередитись не змогла, відчуваючи себе звичною людиною.

 «А якщо я перегоріла? — майнула божевільна думка, від якої всередині все стиснулось й з’явилось бажання повернутись у коридор назавжди. — Та ні…»

Хаврен намагалась заспокоїти паніку, що виростала в ній, мов маленький вогонь, який тільки розгорається.

— Її знайшли мертвою, — потупив погляд барон. — В одному з потаємних проходів.