Глава 7

Вона сиділа на диванчику у другій частині кімнати, споглядаючи шарнійський килим.

«Яка іронія, — подумала дівчина, — правитель Ланверії поклав під ноги узори майстрів Шарнії».

Подейкували про назріваючий конфлікт між двома королівствами. Серед аристократів та простого народу багато чуток ходило про чорну кішку, що пробігла між двох владущих династій. На древні домовленості вже закриваються очі, а документи, які засвідчують про них лежать десь у темних закутках архівів або літають попелом у повітрі. Перемир’я тонка нитка тримається, але хтозна-коли обірветься? Хаврен надіялась на краще й не хотіла опинитись між двох вогнів, як та, що має кров двох народностей. Не хотіла лиха для родичів, не бажала горя комусь. Вона разом з Вольканом працювала у госпіталі воєнного табору під час повстання графа фон Дарніса… Таку біду побажати можна тільки заклятим ворогам.

Альдрен сидів біля неї напружений, мов готувався до бою. Травниця й сама не знала чого очікувати. Не для кожного король наказує відкрити кімнату його матері. Хаврен блаженно відпила теплого вина з медом, насолодилась присмаком, потім — додала еліксир у напій. Концентрат від Волькана допоможе декілька днів протриматись на ногах, мислити більш-менш ясно. Для неї це час, що Хаврен позичить у долі. Яким би не був смак темно-зеленої рідини, вона все ж не могла розгадати його компоненти, а Старий Пугач скрупульозний. Саме цей рецепт він тримав у строгому секреті й не хотів видавати за всі радощі світу, кажучи: «Все одно не вийде в тебе його відтворити. Дуже клопітка праця».

Граф ще скоса дивився на флакончик, що вона тримала у вільній руці. Насупився й скривився, мов забув про етикет й про хаос, що творився у покоях. Служниці змінювали постіль, Його Величність направився до іншої кімнати, щоб змінити одяг, на дверях тераси декілька воїнів роздивлялись кожен камінь. Ще заносили столи, бо король бажав спостерігати за процесом виготовлення ліків, якщо такий буде.

— Хаврен, — прошипів Альдрен, нахилившись до неї, — невже все буде як тоді…

 Вона поморщилась від згадки про нещастя в їх родині.

— Хай згине все й згорить чорним вогнем, якщо я втрачу тебе, — прошепотів він на вухо, — мені байдуже на майбутнє цієї країни, якщо ти помреш.

— Не будь таким зневіреним, — вона знову відпила з чаші, — для певних цілей потрібно жертвувати чимось.

— Каур зрівняє цей замок з землею, — пробурмотів чоловік, — а я йому тільки допоможу.

— Все буде добре, — вона ковтнула чергову порцію вина, зітхнула, — у важких ситуаціях лікарі мають свої секрети, щоб врятувати чиїсь життя.

— Не настільки…

— Нездоров’я Літи теж було нісенітницею? — перебила вона дядька, спостерігаючи, як він стискує руки в кулаки.

Згадка про викидень подіяла на нього мов укус змії. Альдрен підірвався, застиг, дивлячись на неї невдоволено. Дихав він важко й Хаврен прекрасно знала яких зусиль йому доводиться докладати, щоб стримувати себе. Співбесідник закашлявся.

— Теж, як тоді пролежиш на ліжку й будеш прокидатись для їжі?

— Так, — кивнула й закусила губу, — після цього мені потрібна буде твоя допомога.

Альдрен випрямився, помітивши на собі погляд королівського камердинера.

— Мені потрібно зайнятись справами, люба племіннице, — промовив сухо, уникаючи погляду, — ввечері ще поговоримо.

Він з ніг ледь не збив Лорану, що якраз заходила, тримаючи у руках невеличку скриньку. Седрік за нею — зупинився й пропустив графа. Воїни й слуги, що несли необхідне з кімнат Хаврен та лабораторії колишнього придворного медика ввійшли згодом, змушуючи її трохи швидше допити вміст чаші. Вона скривилась від гіркого присмаку, що по собі залишало творіння Волькана й прийнялась до роботи. Єдина радість — погляд Седріка на її подругу у якому вона побачила захоплення.

«Ну хоч хтось у цьому хаосі нарешті отримає радощі життя, — майнуло в її голові, коли вона помітила сором’язливу посмішку, що подарувала Лорана барону, — й це будуть справжні почуття, а не розрахунок в грі інтриг».

Для відвару з трав, теж за рецептом наставника, вона поставила казанок на пальник й чекала, поки вода зігріється. Лорана ж готувала інший стіл для роботи за її вказівками. Не часто вона допомагала в лабораторії Хаврен, але достатньо, щоб знати як потрібно нарізати той чий інший складник. Травниця прекрасно розуміла, що поки не зможе всі дії виконувати самою через запаморочення та безсилля, які є відгуками втрати магічної енергії. Вона може й попросила б Танета, щоб слуги розігріли воду, зробили відвар, але в останній момент передумала. Все можна зіпсувати недбалістю, чи додати отрути, загубити мішечок з сумішшю трав… Варіантів було безліч.

Перемішала вже майже готовий напій, під пильним поглядом короля, камердинера й служниці, насолоджуючись ароматом сухих трав. Згадала про другу рукавичку й ледь не зомліла біля столу.

«Що його грім побрав, цього злодія, — подумала, люто стукаючи ложкою по казанку, наче то було обличчя невідомого, — я навіть не пам’ятаю куди поклала її, через хаос й накази монарха».

Щоки налились рум’янцем, залишалось надіятись на Ріваля, що вирішив все ж укомплектувати пару, а не вести гру тільки з одною рукавичкою. Але у покоях ще був Арен, який теж хотів поцупити її річ. Хаврен проклинала себе за неуважність.