Глава 6

Ріваль пронизував її поглядом та виглядав здивованим. Попри свій стан, король тримав сталевою хваткою її п’ясток.

— Що ви тут робите? — промовив грізно він.
Їх погляди зустрілись. Вона нависала над ним тремтячи, застивши, мов людина, що побачила привида серед ночі. Король теж затамував подих, вдивляючись в Хаврен. Торкання було жарким, чи то від його тіла, чи то від магії, що їх оточувала. Травниця зрозуміти не могла. Наче випала з реальності, ледь не втратила свідомість. Через кілька митей міцні руки вхопили її за плечі та потягнули на себе, відриваючи від короля. Дівчина ойкнула, відчуваючи завмирання серця, монарх — невдоволено підтиснув губи. 

— Ваша Величносте, все добре, — пролунав голос генерала неподалік, — графиня лиш хотіла оглянути вас.

Ніхто не відповів. Прийшла до тями, опинившись серед кімнати.
— Вашій племінниці, дер Нарат, дозволено сидіти в моїй присутності, — сухо мовив Його Величність.
Альдрен усадив її на диванчик. Хаврен прекрасно відчувала хвилю невдоволення родича. Іноді людські емоції находили на неї, як грім серед ясного неба. Від відчуттів хотілось задихнутись та вийти у коридор, чи то навіть шмигнути тінню на терасу.
— Води, — прошепотіла вона.
Камердинер подав чашу, ввічливо посміхнувшись. Неподалік й знаходився Арен, що ступив, як здавалося, декілька непомітних кроків у її сторону. 
Граф дер Нарат пробубнів щось під ніс, вона не розібрала. Попросила у родича хустинку й навіть не здивувалась, коли генеральський син простягнув їй свою. 
— Що з розслідуванням? — мовив король.

Ріваль суворо споглядав кожного, хто стояв у його покоях. У повітрі, окрім хворобливого запаху поту, що змішувався з корицею і травами, можна почути терпкий аромат страху. Хаврен тремтіла від темної атмосфери, що пронизувала душу. Відчувала ледь вловний запах хвої, що був ознакою забороненої ворожби. То не були її сили, вона б ніколи не спробувала забрати чиєсь життя таким чином. Кров стигла у венах. Травниця не розібрала навіть, що відповів барон. Вловила тільки: фаворитку тримають під вартою. Альдрен штурхнув її, дівчина ледь не підскочила.
— Я читав про магію зцілення, — на обличчі Ріваля була легка посмішка, — підійдіть до мене, графине.
Жест короля, очікування інших, змусили її піднятись та повільно покрокувати до ліжка. Хаврен зупинилась, схиливши голову. Пальцями схопилася за спідницю сукні, темну як ніч.
— Ближче, — тихо мовив Його Величність. 
Хаврен застигла, йти далі — значить вилізти на постіль.
— З цієї сторони, — нетерпеливо показав король. — Швидше.

У горлі знову пересохло. Легке запаморочення змусило вхопитись за дерев’яну перегородку. Ріваль погляду з неї не зводив, все чекав поки вона виконає наказ й опиниться там, де він вказав. 
— Хаврен дер Нарат, — прошелестів голос Ріваля. — Доручаю вам своє життя й лікування. Віднині ви придворний лікар!
Останні слова він проговорив якомога голосніше, змушуючи її затремтіти. Серце гепнуло в грудях і час наче зупинився. 
«Я? — не могла збагнути дівчина. — Його лікар?»
Лиш тільки зараз вона помітила, що у лівій руці він тримає її рукавичку. Одна була на долоні, другу дівчина  упустила з переляку, коли він прокинувся. Дихання перехопило.
«Хотіла б я за горло потримати вигадника древньої традиції», — подумала, але відповіла зовсім інше.
— Буду служити всіма силами, вірою та правдою, на благо королівства. 
Поклонилась згідно з етикетом, ледь втрималась на ногах. Реальність здавалась видінням, одним з тих, де все розпочинається добре, а закінчується лихом. Про себе Хаврен вирішила, що не дозволить злу спіткати її. Краще згине у бою з ним, аніж програє.
— Відзнаки й офіційний наказ будуть після мого одужання, — продовжив правитель. 
На його замученому обличчі — легка посмішка. Долоню з жіночою рукавичкою він сховав під перину, даючи зрозуміти: просто так вона її не отримає.
«От який! — стримувалась Хаврен. — Ногою біля того світу стоїть, а ще знаходить сили на інтриги!»

— Приступайте до своїх обов’язків, — мовив суворо і зробив жест рукою у повітрі, вказуючи на решту людей, що зібрались тут, — мій камердинер до ваших послуг. Звертайтесь з будь-якими проханнями й до інших. Хтозна, що вам знадобиться для мого одужання.
Хаврен закусила губу й подумала, що вона й так зробила найголовніше: віддала свою життєву енергію. Тепер стоїть, не знає як поступити з наслідками вітряного рішення й жагою рятунку чиїхось життів. Здавалось: щоки налились рум’янцем, потупила погляд, задумавшись.
Аристократія  мовчала. Хаврен кинула погляд у сторону чоловіків: слуга чекав на розпорядження, стояв рівно. Танет був високим й худим. Його змучений вираз обличчя та щетина говорили, про хвилювання за свого монарха. Чимось він сподобався їй, чи то зеленими очима, чи то добродушною посмішкою. Альдрен беземоційний, вдумливий. Генерал залишався спокійним, Арен виглядав стурбованим. Один лиш барон, вочевидь, задоволений рішенням правителя.
Ріваль прочистив горло, привертаючи увагу й натякаючи: він чекає на лікування.
Хаврен знову обережно опустилась на край ліжка. Лоб був гарячим на дотик. Травниця поморщилась. 
— Як ви?
— Почував себе прекрасно зранку, — тихо сказав король, змушуючи її нахилитись. — Мені здавалось, що ваші сили повністю зцілили мене. Я ходив навіть.
— Що ж тоді трапилось? — прошепотіла вона.
— Прокинувся серед ночі від холоду. Двері на терасу були відчинені. Танета не добудитись, тоді сам зачинив. Змерз ось і результат.
— Якщо моя енергія добре прижилась у вашому тілі, тоді все набагато краще, аніж я очікувала.

Хаврен поморщилась. Ліки, що вона випила раніше вже не допомагали. 
— У вас заведено спати у нічному холоді? — спитала, дивлячись на камердинера.
Так, на дворі була весна, але іноді ще траплялись ранішні заморозки. Клімат Ланверії не був теплим. Тут, навіть коли дерева квітнули, випадав сніг, або холодний дощ лив з небес. Непогода вже потім змінювалась на тепло, літо зазвичай балувало задушною спекою, а зима — суворими морозами. Вона дивилась то на короля, то на слугу, як на навіжених.
— Двері були зачиненими. Я прекрасно це пам’ятаю, — похмуро мовив Танет. — Ночі ще холодні.
Генерал закашляв, саме тому й Хаврен звернула увагу на його сина. Арен зблід.
— Я посилю охорону, — Седрік ступив декілька кроків вперед, — зараз же відправлю майстрів, щоб оглянули околиці й терасу. Знайшли сліди.
Ріваль лиш кивнув, зосередивши погляд на графині.
— Залишся поки. Можливо ще твоя допомога знадобиться. Що потрібно для мого лікування?
Хаврен підвелась, задумавшись. Обставини знову змінились, перевернулись з ніг на голову. Вона мовчки підійшла до столика, де стояли знайомі баночки.
— Один лікар-шарнієць приходив, — Альдрен опинився біля племінниці, — порадив ліки, які були схожі на твої еліксири.
Обличчя дядько вмів тримати, особливо коли брехав. Майстерно брехав, прикриваючи Каура, що вочевидь навідався до замку під личиною обізнаного.
«Ох, якби вони тільки знали, хто опинився в опочивальні Його Величності, — подумала Хаврен. — І він прийшов сюди заради лікування».
Каур більше був магом, аніж цілителем. Попри кровний зв’язок, магія зцілення для нього була чужою. Він не міг віддавати свою енергію, а коли спробував, ледь сам життя зберіг. Зате Хаврен близьких навчала елементарним знанням учня академії, щоб ті могли допомогти у важких ситуаціях одне одному. 
— Ті ж ліки він порадив дати тобі, — сухо мовив Альдрен. — Підтримати організм.
Вона кивнула і зробила зарубку у пам’яті, щоб поповнити запаси родичів свіжими еліксирами. 
— Допускати шарнійця до Його Величності, а давати ці ліки — божевілля, як жаль, що мене тоді не було поряд… — невдоволено мовив Ленард, але затих під суворим поглядом Ріваля.
— Базовий еліксир, — відповіла Хаврен, принюхавшись до баночки, ніби робила це вперше, — такі речі зазвичай не можуть нашкодити.

Рецептура удосконалена роками, вивчена під керівництвом Волькана, правильно приготована з трав, що Хаврен сама виростила й перевірених інгредієнтів. 
— Мені потрібен час, щоб розібратись, — мовила вона.
— Танете, підготуй кімнату моєї покійної матері для графині. — Я бажаю, щоб вона постійно знаходилась поруч. 
Альдрен вхопив племінницю за ліктя, а вона ледь втрималась на ногах від чергового потрясіння.