Глава 4

Голова йшла обертом від ритму танців, які графиня вивчала ще у дитинстві та згадала зовсім нещодавно, перед від’їздом до королівського замку. Арен був зручним партнером, що розумів її становище, намагався не ставати на ногу чи на спідницю сукні, в якій травниця сама ледь не заплуталась від шаленого темпу.

Вона тільки встигла перевести дихання й відвідати прохолодного вина, коли Його Величність підійшов до їх столу з кубком у руках, зайняв відведене для нього місце. Арен скористався відверненою увагою старших представників родин й потягнувся до рукавичок Хаврен, що лежали на її колінах. Вона довго не думала, взяла столовий ніж й руків’ям вдарила чоловіка по тильній стороні долоні. Він ойкнув, закусив губу й почервонів, мов варений рак.

Три пари очей споглядали на її спокійну посмішку та незручне становище горе-залицяльника.

— Сину, все добре? — перепитав Ленард, дивлячись з-під лоба на Арена.

— Так, — дер Кляйф молодший прочистив горло, — напоєм ледь не захлинувся.

Хаврен випрямилась та положила руки на коліна, прикриваючи предмет одягу.

«Щоб точно не вкрав, — подумала вона, — буде знати, як лізти».

Альдрен хитро глянув на племінницю, він розумів положення справ, можливо потім на неї чекає невеличка розмова, хоч за правилами вона може захищати рукавички будь-якими методами, але не заподіювати великої шкоди. Ріваль вар Каррейт пронизував поглядом генеральського сина, виглядав невдоволено, а коли відпив з золотого кубка, звернув увагу на Хаврен. То були інші емоції: легка посмішка й ніякого докору в її сторону. Його Величність, вочевидь, потішався з ситуації.

«До чого б це?» — подумала графиня, червоніючи.

На руці Арена залишився відбиток удару, він наминав болюче місце пальцями.

— Як вам при дворі? — мовив володар, звертаючись до Альдрена, але дивився він на Хаврен.

— Чудово, — відповів граф, — звикаємо.

— Вибачте, Ваша Величносте, — почала дівчина, — але на який час ми затримаємось тут?

Здавалось, що за столом панувала цілковита тиша серед багатозвучності людських голосів та музичних інструментів.

— Можливо, графине, ви ще не знаєте, — голос Ріваля був суворим, — але граф дер Нарат сьогодні став одним з моїх радників. Щодо вас, то нагадаю про обов’язок кожного аристократа перед короною. Можливо, доведеться закріпити дружні зв’язки між країнами низкою політичних шлюбів.

У Хаврен перехопило дух від однієї думки про те, що її змусять вийти заміж, тим паче за нелюба з іншої країни.

«Це несправедливо, — думала вона, потупивши погляд, — наша родина стільки часу була у немилості й не користувалась багатьма привілеями, а тут їх повернули, наче землею в лице шпурнули й плюнули, вирішили використати у своїх цілях».

Тепер у її голові майнула думка, що Арен непогана кандидатура для майбутнього, але ще знайшовся один з варіантів подій у якому вона жаліється батькові. Колишній король, якого вважають зниклим безвісти не дозволить крутити своєю дочкою, наче перстнем на пальці. Хаврен настільки впала у сум, що не почула, як Його Величність звернувся до неї. Альдрен штурхнув її.

— То ви розкажете про ваші експерименти? — повторив Ріваль.

— Я одна з найкращих на курсі, — вона зібралась з думками, стиснула сильніше оксамит рукавичок, — дослідів було чимало. Ну і якщо наші шановні аристократи не будуть проти послухати про розтин тіла. Зазвичай, коли студенти обговорювали результати, весь прийом їжі на цьому й закінчувався, а той, хто непідготовлений — лаявся.

Король посміхнувся й кивнув.

— За вами прийдуть завтра після обіду, — констатував він, — не будемо чіпати ніжні почуття наших воїнів зараз, — Його Величність затримав погляд на генеральському сині.

Інші ж робили зацікавлений вигляд, Хаврен зберігала спокій.

— Гарного вечора! — мовив король й подав знак слугам.

За хвилину Ріваль опинився в іншому кінці тронної зали з кубком в руках. Говорив з кимось. Вона зітхнула з полегшенням. Арен провів платком по лобу, Ленард випивав, Альдрен задумався. Після візиту монарха, розмови у компанії не йшли, кожен зосередився на собі лиш час від часу, відривався від копирсання столовим приладдям в їжі.

Генерал нахмурився, помітивши щось неладне, тут же здійнявся на ноги й покрокував у сторону Його Величності. Король зблід і кожен, хто перебував у тронній залі помітив різку зміну стану правителя. Музика стихла, пари припинили танці, весь сміх та веселощі наче закипіли й випарувались в одну мить.

Ріваль кинув на підлогу кубок, точніше, той вилетів з його рук, а потім й сам монарх безсильно впав, наче підкошений. Зчинився гамір. Хаврен разом з дядьком та Ареном підійшла ближче. Переляк стояв у повітрі, як й голос фаворитки: неприємний та писклявий. Ленард крикнув придворного лікаря, якого не знайшли.

— Ви можете йому допомогти? — генерал підбіг до Хаврен, з надією в очах вхопив її за лікоть.

Вона кивнула та вручила рукавиці дядькові хутко покрокувала до короля, підібравши спідницю. Тіло Ріваля били судоми й складалось враження, що він бореться з кимось невидимим, тим, хто прийшов по його душу. З монаршої горлянки виривався хрип, якого було не розібрати.