Глава 2

— Кажуть, він до кімнат своєї фаворитки не заходить близько місяця, — Лорана відкривала скрині й говорила останні плітки, що встигла дізнатись, спілкуючись зі слугами.

Своє волосся каштанове та ховала під хустинкою, яку не здіймала навіть, коли Хаврен залишалась з нею наодинці. Було служниці двадцять п’ять. Обличчя сповнене горя й суму, бо її батько був бароном, що теж потрапив під рішення колишнього правителя Ланверії через пияцтво та крадіжки. Альдрен привів до дому Лорану, тоді, коли ще Хаврен було п’ятнадцять.

Графиня пам’ятала старшу від неї на три роки, наполохану дівчину, що тремтіла від холоду й ледь не втрачала свідомість від голоду. Коли її виходили, Лорана взялась за роботу по дому, що не сподобалось главі сімейства. Тоді прийнято рішення — зробити особистою служницею племінниці, все ж колишня баронеса вміла читати, знала правила етикету й могла зіграти легеньку мелодію на арфі. Так й прижилась у домі дер Наратів, виконуючи не важку роботу, коли Хаврен відправлялась на навчання. За стільки років вони встигли подружитись, а дядько не раз журив Лорану через те, що не подалась до нього одразу, після того, як їх землі відібрали силоміць й вручили іншому власнику, все ж він знав її покійного батька.

Зелені очі дивились задумливо, змішуючись з тихою радістю від оздоблення замку Його Величності.

— Щось сталось? — Лорана кинула одяг назад в скриню й підійшла до ліжка, де сиділа похмура Хаврен. — Що там?

— За дядька переживаю, — безрадісно відповіла лікарка, — боязно мені за нього…

Все було ніби чудовим: і простора кімната, вікна якої виходили на сад, і натяки, що запрошені вони надовго, адже Його Величність підбирав нових людей для своєї свити, і можливості, що відкривались у столиці. Та Хаврен у всьому бачила лихо й хотіла якнайдалі втекти від королівського двору.

— З ним все буде добре, — тихо мовила служниця, — от побачиш: зайде сюди усміхненим та задоволеним.

На стінах висіли гобелени з гербами Ланверії у темно-золотих тонах: гордий орел з короною на голові, що тримав щит на якому зображено сонце. Історія говорила, що таке зображення створилось від злиття панівних династій у наслідок війни.

— Я б втекла звідси у далекі краї, жила б простим життям й раділа кожному світанку, що зустріла.

Хаврен лягла, дивлячись на сіру кам’яну стелю.

— Ой, знову за тим своїм травником побиваєшся, — фиркнула Лорана, — ти ж чудово розумієш: ваші шляхи розходяться, твої у величне майбутнє, його — у бордель до дівок, куди любив ходити.

Служниця вміла казати правду в очі, при цьому мінімально ранила серце словами, бо Хаврен чудово знала: вона це робить без злоби. Помилка минулого, кохання, що не зовсім стало вдалим, ще мало відбиток у дівочій душі, сповненій мріями. Батько тоді ледь не збожеволів, коли взнав. Кажуть, невідома сила переслідувала горе-зрадника декілька днів й все, до чого травник доторкався — йшло шкереберть, мов його прокляли. Знаючи характер Каура, вона не сумнівалась, що той перевіряє чи тримається магія на третьому сині графа де Рантана. Частенько шукає його ментальний слід й не жаліє часу, щоб гратись в імпровізоване полювання. От така вона перша любов, сповнена чудовими миттями.

Хаврен ще тоді могла здогадатись чим все закінчиться, для її родини шлюб був невигідним. Але в академії медиків не дивляться на титули, головне — знання.

— Дивно, що у Його Величності дотепер немає спадкоємця, — прошепотіла служниця, — фаворитка цим не радує, хоч при ньому рік, а перемовини з Гіїрською принцесою зірвались.

— Слухай, тобі потрібно працювати у таємних службах, все дізнаєшся… — Хаврен підвелась, звузила очі й запнулась. — О ні, навіть не думай, я прекрасно знаю, що означає цей вираз обличчя.

Лорана всміхалась, наче купу золота побачила, а ще біля нього декілька сувоїв дорогоцінного шовку з теплих країн та шафки з прекрасними сукнями.

— Ти чудово відаєш, як чоловіки люблять щось нове, — проговорила вона, хитро вдивляючись, — ти якраз при дворі короля, мов ковток свіжої води.

— Й добра жменя отрути в моє лице від їх жінок та матерів, що вірять у любовні еліксири, бо якась там шарлатанка про них щебетала.

— Ну, те, що придворні дами люблять користуватись послугами не зовсім традиційної медицини…

— Я для них й лікар, й відьма й одному обличчі, зустрічала таких, до яких не доходить: приворотних есенцій існувати в природі не може, максимум це афродизіаки. От треба привернути їй увагу вигідної партії і все! А те, що орден інквізиторів буде потім мати до тебе справи, то не їх проблеми.

Хаврен склала руки на грудях, дивлячись на подругу. Та, своєю чергою, помовчала задумливо.

— Але все ж дивно, що король без спадкоємців, — Лорана знову пішла господарювати до скринь, — він вдівець.

Хаврен подивилась у вікно на зелень дерев. На дворі — весна, оспівана птахами й обвіяна теплими вітрами. Якраз прекрасний час, щоб закритись у теплицях з розсадою лікувальних трав, забутись за доглядом рідкісних рослин чи блукати по лісу, чи болоту з охоронцями, щоб збирати потрібні інгредієнти для ліків. Піти на полювання з Кауром у гори, де він буде навчати її бою на мечах та стрільбі з арбалета. А вона тут… В королівському замку й радості нема. Можливо, її проблема була в тому, що аристократи росли з впевненістю: їх точно представлять Його Величності. Тоді почнеться нова сторінка життя, обрамлена скаканням на диких конях за владою. От тільки травниця не надіялась на щось подібне й готувала себе до іншого життя, як і її близькі. Батько зрікся престолу, після смерті матері, віддав його брату, закрився від всіх, наче відлюдник сховався в печерах.