Глава 1

Було незручно опинитись тут, під пильними поглядами Його Величності та придворних. Одне із сердець замку — його кабінет вражав кількістю шафок з книгами, до яких у Хаврен тягнулись руки. Вона боялась підняти очі, поки король не дозволить, порушити хоч якесь правило етикету, застивши в реверансі.

Їх тут не любили. Вона не подобалась придворним, що стояли неподалік, так непривітні були їх вирази обличчя, тільки варто було показатись. Тепер доводилось вивчати візерунки мармуру й думати про майстрів, що вимостили підлогу каменем.

Хаврен ніколи так не хвилювалась, навіть коли проходила перевірку знань, коли оперувала першого хворого у неї так руки не тряслись. Пам’ятала себе зібраною та відважною, все ж займалась лікарським ремеслом.

— Радий вітати представників династії дер Нарат, — Його Величність махнув рукою, дозволяючи гостям піднятись, — тих, що залишились живим.

Крадькома глянула на дядька, що був зібраним як ніколи, потім — перевела погляд на правителя Ланверії. То був дужий чоловік з чорним, як смола волоссям, що дивився на кожного суворо, з підозрою, наче чекав, що йому встромлять кинджал в спину. Він відкинувся на спинку крісла, ігноруючи фаворитку, що стояла неподалік — красиву жінку одягнену у світле плаття. Хаврен відчувала, як проходяться сироти по шкірі від погляду його темних, як ніч, очей. Посмішка — яку такою назвати важко, адже всі знають манеру Його Величності не показувати істинних емоцій. Він мав славу похмурого, суворого, справедливого, іноді аскетичного правителя, що підданих тримав під контролем, вводячи до правил етикету відповідні правки. От тепер, вона зустріла того, кого спостерігала майже ледь не все своє життя на картинах або монетах. Залишилась жива. Поки.

— Дякуємо, Ваша Величносте! — Альдрен склонився, вона повторила за ним, наче була маріонеткою в руках дядька.

Сімейство хвилювалось, коли гонець привіз листи.

«Темні коні завжди несуть на собі чорні вістки», — думала дівчина, випрямляючись.

Її батько так говорив, а ще він був незадоволеним, коли дізнався про запрошення. Раніше династія дер Нарат була могутньою, а років тридцять все змінилось. Ще коли мати Хаврен була живою, тоді почалась королівська немилість, вигнання з двору, добре, що хоч титули графів й родове гніздо залишили. У чому причина вона так й не знала. Альдрен мовчав, відмахувався, кажучи, що це рішення ще Ніколаза — батька Ріваля.

Її ж отця звали Кауром й він бажав, щоб всі вважали — він давно мертвий. Можливо, Хаврен боялась, що своїм пронизливим поглядом, Його Величність дізнається про сімейні таємниці, про її справжнє походження, а потім… Стратить чи запроторить в одну з високих башт свого замку. А можливо її хвилювало чиєсь знання про магію. Так, без сумніву її батько був сильним магом, що приховував талант, а вона… Вона носила лікарську брошку, як знак того, що закінчила Аліревську академію з відзнакою, а на пальцях красувався перстень учня мага.

Дар Хаврен був ще заслабким, вона хотіла, щоб всі так думали, сковувала сили, зрідка направляючи їх на зцілення важкохворих. Спочатку було чудово осягати, що врятувала декілька життів, а потім отримала добреньку прочуханку від батька, коли три тижні провалялась в ліжку, приходячи до тями. Іноді сили не слухались іноді коли вона тільки намагалась дотягнутись до них, отримувала добрий дарунок у вигляді крові з носа чи втрати свідомості. Тоді офіційно, після того, як вважалась магом, чиї сили перегоріли, вона лиш учениця з надією, що колись все прийде до ладу. Так було дозволено вважати чужим людям, а близькі знали: вона по вечорах навчається з Кауром, тікаючи в другу грань світу, де енергії приходили до норми.

В ній поєднувалось те, що важко вживається: жага рятувати людські життя й незвична магія, що через свою нестабільність вважається забороненою Радою Архімагів.

Сонце йшло на спад і його останні промені падали на кольорові вітражі кабінету, розсікаючи бібліотечну похмурість, що наче в повітрі існувала й не хотіла забиратись звідси. Його Величність все ж таки помітив скривлене обличчя фаворитки, ніяк не відреагував.

Хаврен передбачала труднощі, що виникнуть у спілкуванні з аристократами й подумки важко зітхнула. Їй би повернутись до роботи: гуляти вільною, засісти в одному з міст королівства, відкривши свою лавку трав й ліків й помаленьку писати наукові роботи, експериментувати в лабораторії, щоб отримати найвищі ступені лікарства. Вона знаходилась на п’ятому, а всього їх було десять. Можливо й перебування у замку буде не таким кошмарним. Дуже погляд в Арена виражав задоволення. Той був сином генерала й переймав батькову науку після військової академії. Старший за неї на чотири роки, часто навіщав її, коли Хаврен була дома, писав листи, коли та сиділа безвилазно в Алірі.

Арен високий та статний, могутній, вправний воїн з платиновим волоссям та карими очима. Він, напевно, один з єдиних тут, хто радів її появі у королівському замку. Посміхнувся тихцем їй й потупив погляд.

— Я читав ваші роботи, — звернувся Його Величність, дивлячись на дівчину, — хотів би, щоб ви детальніше розповіли про досліди. Наукові рукописи, що академія відсилає до двору правителів, іноді містять у собі пречудові речі.

Хаврен схилила голову, погоджуючись. Вирішила бути мовчазною. Ріваль хлопнув у долоні, змушуючи свиту прийти до тями, потім — потягнувся до дзвіночка.

Мелодичний звук заполонив просторий кабінет, відлунням прямуючи до дверей. Вона зрозуміла: у руках його робота мага-інструментаря. Слуга зайшов та поклонився.