2 глава

Всім привіт мене звати Вадим мені 36 років. Один місяць на зад я попав в аварія в якій чуть не загинув,але втратив здатність ходити. Мені не хотілось жити, але тримаюсь заради доньки, яка для мене все, що є в моєму житті. 

Я лежав в палаті на дворі було початок літа червень світило сонце. 

-привіт тату як ти тут- прийшла моя донька до мене моє життя. Вона підійшла до мене й обняла. 

-привіт донь як можу бути таяк все нічого не помінялось чикаю коли мене випишуть до дому.

-я знайшла лікаря реабілітолога яка зможе підняти тебе на ноги вона має скоро прийти,і почне з тобою займатися.

-навіщо я зможу сам помало викарапкатися не хочу завдавати тобі клопот.

-ти не завдаєш мені клопот.

Двері постукали,і зайшла доволі молода дівчина років десь 25. 

-доброго дня мене звати Катерина Олександрівна я ваш лікар реабілітолог- привіталася дівчина, і приставилась.

-доброго дня мене звати Марина, а це мій батько Вадим Анатолійович- відповіла донька.

-дуже приємно познайомитися -відповіла лікар.

-взаємно-відповіла донька

Катя

Всім привіт мене звати Катя мені 27 років. Я лікар реабілітолог. Поставила багатьох людей на ноги.

І зараз спішу до нового пацієнта, який після аварії.  

Доходжу до лікарні,і заходжу підходжу до палати, і стукаю в дрері,і заходжу, І бучу доволі красивого чоловіка, і дівчину його доньку яка мене найняла.

-доброго дня мене звати Катерина Олександрівна я ваш лікар реабілітолог- привіталася я

-доброго дня мене звати Марина, а це мій батько Вадим Анатолійович- відповіла дівчина 

-дуже приємно познайомитися -відповіла я 

-взаємно-відповіла я.

-я вивчила вашу історію. І як сказав ваш лікар ми можемо почати з вами займатися через два дня.

-добре.

-ну що ж зараз перевіримо ваші ноги на чутливість. Звичайно якщо ви дозволите.

-добре тату мені потрібно бігти пізніше ще прийду. Допобачення Катерино Олександрівна-попрощалась Марина. 

-допобачення -відповіла я.

-ну що ж приступимо- подійшла я ближче до Вадима Анатолійовича. -дозволите? 

-так звичайно. 

Я відклала акуратно ковдру з ніг,і почала акуратно почипувати водити руками щоб зрозуміти чи є чутливість, але окрім злого шипіння нічого не почула.

-щось не так?- запитала я 

-я нічого не відчуваю-відповів він 

-я розумію постараємось це виправити. 

Ми я ще якись час поговорили я йому розповіла чим будемо займатися,і що до чого. 

Ось нова історія про Катю і Вадима. Буду вдячна за зірочки,і коментарі.