Усе буде, як має бути

-В тебе були сьогодні гості? Розважилася? - Король розвалився на дивані з бокалом у руці.
-Ти так і не розмовлятимеш зі мною? -Поставив бокал і піднявся,- Коли ж це закінчиться?! Ти думаєш, що я залізний і мого терпіння на довго вистачить? Я стомився вже! Я не просто король, я теж людина! І як будь-яка людина хочу бути щасливим!
-Ціною життя і щастя інших людей? -Перервала я мовчання, бо так хотілося висловитися, накипіло. -На чужому нещасті щастя не збудуєш!
-Поряд з тобою усі стають щасливими, -тихо промовив Яков.
-Ті хто цього заслуговує.
-Ти хочеш сказати, що я не заслуговую?! Я стільки років оплакував свою дружину. Горював, що в мене не буде більше дітей, що єдина рідна мені людина зневажає мене і нехтує своїми обов'язками, що він покалічений і знедолений. Я за всіх переживаю і намагаюся тримати все у своїх руках. Я стомився! Я хочу звичайного людського щастя! І де воно? Я готовий до твоїх ніг покласти королівство, зробити тебе наймогутнішою жінкою. І що я отримую? Мовчання і ненависть? А Акселен? -Очі палали злістю, образою і болем. Я їх відчувала.

Яков справедливий розмахнувшись запустив бокал у стіну і стрімко пішов до дверей.

-Яке ви чекаєте щастя? Ви ж мене не кохаєте? -Запитала я, коли він вже відчинив двері.

Король мазнув по мені поглядом і вийшов.

Мені не спалося. Може тому я й не злякалася, коли до мене у покої посеред ночі увірвався п’яний король.

-Вставай! Одягайся! Хутко! -Кричав він.
-Куди? -Та відповіді я не чекала, можна було і не питати.

Швидко одягнувшись, я з викликом подивилася на короля! Це все! Тут і гадати не треба, король прийняв рішення і схоже не на мою користь . Отже, я до темниці, або відразу на плаху.

-І речі свої забирай! -Все не міг заспокоїтися, -всі! І оце плаття теж забирай, воно мені ні до чого.

Кинув в мене весільним вбранням. Я його підхопила, та воно було за важке і я от-от впаду під тяжкістю своїх речей. А король усе не міг заспокоїтися і шпурляв мої вбрання, які сам мені замовляв і купував. Навіть шпурнув в мене смарагдовим гарнітуром, ледь увернулася. Стан короля набував критичних обертів. Я кинула усі речі на підлогу і підійшла до нього впритул. Від неочікуваності він зупинився і зло дивився мені у вічі. Охопила руками його голову і поки не отямився, випустила свою силу. Очі по трохи прояснялися, хміль проходив і Яков важко опустився на підлогу, охопив свою голову руками та простогнав.

-В такому стані мене навіть королева моя не бачила. Тебе треба стратити за це,- подивився на мене, чекаючи реакції.
-Як Вашій Величності буде завгодно,- я вже стомилася і хай буде, що буде.
-Аби не зі мною? -Піднявся. -Йди.

Переді мною відкрився портал.

-Ти вільна. Йди поки я не передумав. Речі всі твої перекину.

Я не вагалася. Тому мить і я стою у повній темряві невідомо де. Тут значно прохолодніше і дуже сиро.

-Хто тут? -Пролунало.Тільки-но я надумала намагічити світло, його намагічив вже хтось інший.

Як очі звикли до світла, я побачила перед собою герцога. Він як і я здивовано дивився на мене.

-Ліко, це мені сниться? -Недовіряючи своїм очам прошепотів Акс.
-Або мені сниться, -вже плачучи відповіла йому.

Лише секунда і я в його обіймах. Він цілував мої мокрі очі, жадібно вдихав моє волосся, розказував про своє кохання. А я не вірила, що ми разом. Я не вірила своєму щастю. Я сама не могла ним надихатися, не могла від нього відірватися.

-Кх-кх, -хтось сором’язливо нас перервав.

У дверях стояв монах із легкою заздрістю дивився на нас.

-Вибачте, що заважаю. Отець настоятель чекає на вас.

Ми поспішали, я не дуже розуміла навіщо так бігти, ледь встигала за чоловіками. На нас і справді чекали. В храмовій залі зібралося з десяток чоловіків. Сам настоятель, був ще не зовсім старим чоловіком, тільки трохи на скронях з’явилася сивина. Та схоже, що поласувати смаколиками він полюбляв, бо мав поважне черевце.

-Доброї ночі всім. Я отримав наказ від самого короля і мушу виконати наказ негайно.

Я трохи напружилась. Акс відразу відчув мою напругу і стиснув долоню.

-Який наказ? -Запитав герцог.
-Одружити вас. Заперечення є? -Дуже суворо, -Хоча якщо і є, в мене наказ не сприймати їх.
-Заперечень не має. Ліко? -Акс трохи нервував. Невже боявся, що відмовлюся?
-Я згодна.
-Тоді Вам, графине, сюди, а Вам, Ваша Світлосте, сюди.

Я не хотіла йти від Акса. Мені все здавалося, що тільки-но я відійду, він знову зникне з мого життя. Він теж через силу відпустив мою руку.

-Кохаю, -сказав він мені й пішов, куди вказали.

Я ж пішла слідом за молодим послушником. Кімната, куди мене привели, була дуже скромно обставлена і доволі прохолодна. Цікаво де ми є? У підземеллі? Хотіла запитати послушника, та його уже і слід простив.

Я огледіла кімнату. Стіл. На ньому якісь книги, стілець і ліжко, на яке було звалено в купу мої вбрання, речі. Зверху лежало весільне плаття. Я, не втрачаючи час, почала одягатися. Руки тремтіли, та не від прохолоди, а від нервування. Саме зараз, от-от вирішиться моя подальша доля. Якось усе сумбурно, зненацька, проте вистраждано. Увесь час, що я провела у королівському палаці, я роздумувала. Над рішеннями й наслідками. Зараз я готова була сказати «так» і стати герцогинею Шурайською. Я чекала цього, жадала. А руки тремтіли й ноги не тримали, та я швидко, не маючи дзеркала, приводила себе у належний вигляд. Поряд з весільним вбранням і взуттям лежав футляр з прикрасами. До цього моменту я його не бачила, отже це був прощальний подарунок.

Плаття кольору шампань з мереживом і довгим шлейфом. Спина була неначе оголена, тільки легке мереживо її прикривало. Плаття не було занадто пишним чи химерним, не було на ньому крім мережива ніякого оздоблення і саме цим воно було чудовим. Я не оцінила його раніше, бо не хотіла весілля і мені було все одно в чому я буду виходити за короля. А зараз я роздивлялася його і була згодна, що людина, яка мені його шила, майстер своєї справи й чудово вгадав мої смаки. У маленькому віконці відбилася чарівна дівчина. Волосся я розпустила, бо без допомоги все одно не зібрала б в зачіску. Тому вони лежали на плечах і спині гарними хвилями. І тільки діаманти у сережках і кольє виблискували у відображенні. Я була готова, та не могла наважитися вийти. Як я виглядатиму в його очах, чи таке весілля він хотів? Чи справді хотів? Безліч сумнівів одразу на мене нахлинуло і я боялася зробити хоч крок.