Моя магія

Коли я прибула до Зелених Островів, уся група була на місці. Я знайомилася зі своїми колегами. Тут були присутні чародії різних направлень, були й цілителі, й навіть мій дорогоцінний магістр Тутович, якого я була безмежно рада бачити. Шкода, що він був у складі іншої бойової групи.

Масштаб операції шокував. Гвардієць, який зустрічав прибулих, розподіляв по групах, звіряючись з паперами.

Відправившись до своєї групи я стикнулася з герцогом Шурайським, він дивився на мене з м’якою посмішкою своїми пронизливими очима і не було у нього на обличчі потворних шрамів, залишених песиголовцями. Тільки ледь помітні бліді смуги. Я навіть збилася з кроку, настільки здивованою була.

-Привіт, чародійко четвертого ступеня!
-Ааа…, -не мала я слів.
-Твоя робота,- ніжно посміхнувся він.
-Не може бути, - я просто не могла повірити своїм очам, а ще більше його словам, що це моєї магії робота.
-Може. Усі так реагують. І я твій вічний боржник. Я виконую будь-яке твоє бажання.
-Прямо так і будь-яке? -Скептично спитала я.
-Будь-яке.
-А якщо я зажадаю королівський трон,- сміюся.
-Ти його отримаєш, -дуже серйозно промовив герцог.
-Ти мене лякаєш такими заявами, -зарачкувала я.
-Я знаю, що ти людина розумна і нічого протизаконного чи того, що суперечить твоїм принципам, не попросиш. Та королівський трон, якщо хочеш, я тобі дам.
-Ні-ні-ні, я пожартувала, він мені й даремно не потрібен. Дякую,- ох, і реготав він з мене.

На нас вже всі навкруги оберталися. Я недоречно згадала, що значусь у фаворитках герцога і стало соромно, відразу захотілося додому і якомога далі від цих людей. Акс немовби читав мої думки.

-Не звертай уваги, так легше жити, -порадив він мені.

А я уважно його роздивлялася і не могла відвести очі. Начебто Акс і не Акс. Від нього йшов спокій і впевненість. Причому вони були такі непохитні, тверді. Ніякого болю, приреченості та злості. Неначе інша людина. На обличчі теж зник вираз стриманості, розгладилось лице. Він і справді став по чоловічому привабливим, мужнім.

-Подобаюсь? -Жартома запитав герцог.
-Так,- сміло відповіла я і посміхнулась, дивлячись йому у ті ж самі пронизливі очі.

Він посміхнувся у відповідь і щось мені не зрозуміле промайнуло на його обличчі та відразу зникло.

-Колись ти мені сказала, що я тобі не подобаюсь.
-Колись ти мені й не подобався,- правдиво відповіла я.
-А потім трохи подобався. -Нагадував мені.
-Було таке,- не заперечувала.
-То тепер, якщо я тобі вже подобаюсь, може станеш моєю фавориткою? -Відразу захотілося плюнути йому в обличчя, дати ляпаса чи стукнути по голові, щоб отямився.
-Це ти зараз так невдало пожартував? -Щось він побачив в моїх очах, що підняв руки догори.
-Вибач, будь ласка.

На тому наша розмова зійшла нанівець.
Попереду чекав важкий і виснажений тиждень.

Наша група прочісувала західну частину острова, назву я чомусь не запам'ятала. Острів і острів. Їх тут стільки, що у всієї нашої групи не вистачить пальців, щоб їх порахувати.

На третій день вже хотілося вити, на п’ятий - когось вбити, на сьомий - ми стикнулися з проблемою. Ви вийшли до боліт. Картограф, який був в нашій групі замальовував щось у себе в книжці, робив помітки, а ми дивилися на непролазну трясовину.

-Що будемо робити?- запитав єгер, якого поставили до нас в групу.

Чоловік виключно неприємний пихатий і самовпевнений, -якщо поліземо, то тут і залишимося.

-Чому ж? В нас є Братко,- вступила я в розмову,- він універсал першого ступеня. І затвердити може, і з водою попрацювати, і де менш глибоко просканувати.
-Ох і бісите ви мене чародії, все то ви можете, все то ви знаєте! -Дивиться на мене з викликом.

Я виклик не прийняла, знизила плечима і змовчала. Не базарна баба, щоб з ним сваритися і щось доказувати. На мій артефакт зв'язку прийшов виклик, а слідом з порталу вийшов Акс.

-Ти терміново нам потрібна,- і без пояснень потягнув у перехід.

Вийшли в поселенні. Навкруги все палало і смерділо нестерпно. Колись зелений оазис і куточок раю на землі, був вкритий полум’ям. Крики болю і відчаю звучали від усюди. Так хотілося закрити вуха і не чути, а моя магія кликала бігти туди, де потрібна допомога. Та Акс впевнено і швидко йшов повз вогонь, я за ним, нас огортав купол. Ідучи за ним думала, що він тратить дарма магію, ось так на пустому місці. І тільки вийшовши на іншому боці майже догорілого поселення я зрозуміла, чому він так поспішав. Тут біля самої окрайки лісу була величезна яма. Зараз біля неї під чарами лежали понівечені діти. Над одним вже працював цілитель.

-О, Господи!-Я не знала за кого хапатися.
-На них закляття "Зупинка часу",- пояснив Акс,- наш хлопець з останніх сил тримає його. Він зараз по одному знімає закляття, а ти починаєш лікувати. Ліко, не викладайся, будь ласка. Трохи, щоб вони просто жили. Зупини кров і трохи підлікуй, щоб рани були не критичні. Навіть, якщо будеш чути стогін болі, не викладайся. Пообіцяй.
-Добре-добре. Починаймо.

Я й справді намагалася не викладатися. Хвилини переросли в години, а в мене ще залишалися діти, до яких не дійшла моя магія. Я поспішала, бо розуміла, що часу мало. Хлопця, який тримав «Зупинку часу» постійно підживлювали чародії. Та він бідний ледь стояв на ногах. Йому самому потрібна буде допомога. Крізь дитячий плач, сльози їх і мої я закінчила з останньою дитиною. Поряд впав без сил зовсім юний хлопець. Його відразу забрали. Зараз біля мене працювало ще два цілителі. Вони знеболювали дитячі рани. Я піднялась і підійшла до краю ями. Знизу з неї стирчали коли. Я не розумію таку жорстокість і ніколи не зможу її прийняти. Мої плечі обняли й накинули куртку. Мене трясло і я не могла зігрітися, хоча на вулиці було дуже спекотно, не дивлячись на ніч. На зелених островах не буває зими. Сюди б їздити відпочивати, а не дивитися на увесь цей жах.