Пастка

Проте як я не знаходила собі місця розповідати довго. А як може бути інакше? На вулиці зима, снігом вже скоро замете так, що і дахів видно не буде. Зайнятися нічим. Авраам хоч до Одарки бігає. А я розмови з кішкою веду. І хвилююся, як там герцог Шурайський і що відбувається у світі.

Хлопець мені розказав, що він тут, в Гуданах вирішив залишитись. І хоче на Одарці навесні одружитися. Тільки боїться, що батьки не захочуть єдину дитину віддавати за жебрака. Адже нічого за душею у нього немає.

-Я не боюся роботи. За будь-яку візьмусь. Головне, щоб мене без вмінь взяли. Я буду вчитись.- Дуже гірко хлопцю.

Я його чудово розумію. Все життя просидів як бранець у рідного батька. Ремесла ніякого не отримав, освіти також. Те, чому його відьмак вчив тепер без потреби, бо немає магії, отже і вміння не потрібні.

-Може тобі прохання до короля написати? Все ж таки ти не простий селянин і маєш частку королівської крові. Хоча... що я таке кажу? Адже я чудовий приклад королівської вдячності та милості.

Я йому розповіла усю історію мого життя, часу було достатньо. І про відьмака розповіла, про його участь в моєму житті.

-Ліко, мені герцог пообіцяв допомогти влаштуватися, проте я не дуже вірю. Я більше не вірю обіцянкам. Хочу сам, -як би він не хорохорився, та було помітно, що йому дуже хочеться, щоб хтось про нього подбав.
-Ти звичайно спробуй сам. Та якщо герцог допоможе, не відмовляйся.

Та чомусь мені здавалося, що батьки Одарки не будуть заперечувати бажанню доньки побратися з Авраамом. Він дуже вправно порався біля худоби, допомагав і з іншими дорученнями. Тож якби вони були проти, вже б повідомили. Бачать же їх очі, до чого усе рухається.
 

З самого ранку занегодилося. То ж я просто сиділа, підперши голову рукою, і дивилася на завірюху. Переді мною впав вісник. Я від несподіванки скрикнула. Вісник був від Отто. Я вже отримувала від нього і не раз, та цей відрізнявся. В ньому не було прохань, признань у щирості почуттів і коханні. Не було запевнень, що він помилявся і виправиться. На цей раз було дуже сухо повідомлено: «Герцог серйозно поранений і якщо ти хочеш попрощатися, то милості просимо.»

В голові закрутився хоровод думок. Я готова була бігти. Та от біда, я не вмію відкривати портали. Слідом прилетів ще один вісник: «Ледь не забув. Де ти? Я відкрию перехід.»
Для мене темні переходи дуже болючі. І Отто про це знає. Я втрачаю велику долю своїх сил, почуваюся зле, а найгірше, що я залишусь беззахисною перед магістром магії смерті. Та сумнівів не було. Якщо я не зроблю це, то не пробачу себе ніколи. І що мені втрачати? Адже, якщо герцог Шурайський програє цей бій, то Отто, ставши королем, знайде мене будь-де і життя стане пеклом, а так є шанс хоч якось допомогти. Я швидко відправила відповідь. Отто як чекав, темний перехід відкрився дуже швидко і я схопив меч, не роздумуючи зробила в нього крок.

«Куди, дурепа?», - почула Варьку.

Я стояла на колінах і не могла підвестися, мене вивертало, в очах плило і я не могла сфокусуватися.

-Як тобі подарунок? -Почула Отто.

Та звертався він не до мене.

-Ти вирішив подарувати мені свою наречену?- Байдуже відповів Акс.

Я спробувала роздивитися, що відбувається. А відбувалася битва. Вже були загиблі й поранені з обох боків. Акс з королівськими гвардійцями й магами намагалися взяти штурмом лігвище відьмака. А я повна і безпросвітна ідіотка. Бо повелася на приманку і попалася в пастку. Моя витівка може коштувати життя не одній людині. Я спробувала відкотитися, та була схоплена моїм колишнім нареченим. Ніхто й не намагався мені допомогти й поставити на ноги, я повисла у повітрі. До моєї шиї приставили меч, мій же валявся не так і далеко, та мріяти, щоб до нього дістатися просто марно.

-Вона тобі потрібна?

Отто що вирішив Акса мною шантажувати?!

-Ні! -Просто сказав Акс.

Його відповідь неприємно кольнула у серце, та я і не чекала іншої відповіді. Ніхто не буде ризикувати своїм життям і життям цілого королівства заради дівки без мізку в голові, навіть якщо вона - графиня. В цей момент я чітко зрозуміла, що я сама в усьому винна і тільки я маю відповідати за свої вчинки.

-Отто, ти програв. Герцог не буде заради мене з тобою торгуватися,- ледь чутно промовила я.

Я відчула, як напружився Отто і помітила, як сіпнувся герцог, в його очах промайнуло щось мені не зрозуміле.

-Що він заради своєї коханки й палець об палець не вдарить? Ти стала його шльондрою просто так? Настільки ти опустилася, щоб спати з чоловіком, який ноги об тебе витирає і без емоцій дивитиметься як ти вмираєш? Ти ж прибігла на виручку відразу? -Отто почало трусити від гніву, темна магія розлилася, мене знову почало нудити.
-Ми не коханці. Роби висновки.- Останнє, що я сказала і що сили рвонула у сторону меча.
Мені й справді вже до чортів у пеклі набридли усі ці люди, усі події, уся ця боротьба. Від моєї смерті ніхто не постраждає і навряд чи сильно тужитиме.

-Ні... ні-ні, -ошаліло прошепотів Отто.

Він закривав рукою рану, щось казав, та я не чула. Тільки бачила, як ворушаться його губи й по блідих щоках течуть сльози. «Блефовав»,- подумала я і померла.