Нова спроба

-Така чутлива дівчинка. Нора теж такою була. Негоже майбутній королеві бути такою жалісливою. Треба вчитися бути міцною, твердою і жорстокою. Інакше об тебе усі витиратимуть ноги. Залиш нас, останнє було сказано маркізу Лавковському.
-Що з цим непотребом робити?- Гидливо з ненавистю вказав на герцога.
-Я хотів з ним розібратися сам. Та можу подарувати його тобі, моя дівчинко, -Радим Шурайський уважно поглянув на мене, я нервово хитала головою, -адже він теж твій ворог. Ну ні, так ні, я не наполягатиму. Акселен занадто сильний маг, щоб полишити його магію без тіла.
-Ні, будь ласка, я не зможу на це дивитися, -почала я благати.
-Ліко, заспокойся, -почав нервово Отто, та батько його зупинив.
-Нічого, в мене буде час. Не будемо ще більше лякати нашу королеву, дамо їй час звикнути.

Чесно, я була зараз дуже вдячна відьмаку, бо якби він зараз випивав Акса, я збожеволіла б.

-Забирай його, -віддав наказ маркізу.

Той покликав охоронця, який звалив на себе герцога і бурмочи собі, що він брудний у крові, тхне і вже загниває, потяг його до сходинок на другий поверх. І тут я побачила, як під сходинками відкрилися таємні двері. Все ж таки нас тримали у підвалах тут в домі.

Коли ми залишилися тільки троє у вітальні, перше, що я зробила - подивилася на Отто. Гарний чоловік, чорне волосся, яке трохи завивається до плечей. Вже ставші рідними вуста, а очі, в яких плескалася темрява, були геть чужі. Вираз обличчя став гордовитий і зверхній. "Чи це мій Отто?",- в котре за останню годину я в себе запитую.

-Отто, скажи чому? - Сама ледь стримую сльози, а за ними й істерику.
-Бо я стомився всім і все доказувати. Я хочу зайняти місце, яке по праву належить мені! -Майже кричав він. Потім помітивши в якому я стані, обличчя розгладилося і стало м’якіше.- Ліко, ти повинна зрозуміти. Я тому тобі нічого і не розповідав, бо батько правий, ти зам'яка і занадто емпатична. Ти ж також ненавидиш короля як і ми, в тебе є чудова нагода показати усім, хто ти є насправді. Ми ж кохаємо один одного. І будемо чудовими правителями.

Я впадала у відчай. Ні, Отто одержимий як і його батько. І з цим нічого не можна зробити. Моя істерика яка от-от вже стояла на порозі, була зсунута в глиб мене рішучістю. Я можу ще щось зробити. В мене є козирі. Тепер треба діяти рішуче. Удам, що я спробую усе сприйняти й прийняти. Адже хто ж не хоче бути королевою? В мене є ключ від браслетів. Я знаю, де шукати Акса, в мене є артефакт перенесення і потайні ходи. А ще моя дорогоцінна кішка, яка може допомогти.

-О, бачу по обличчю, що наша дівчинка вже подумки на троні, -прокоментував відьмак.

Не стала його переконувати. Мені тільки на руку.

-Маліко, я й справді буду дуже радий, якщо ти будеш з нами. Нора була б щасливою побачивши тебе королевою. -Особисто я в цьому дуже сумнівалася,- Я дуже довго до цього йшов, плів агентурну сітку, збирав потрібних мені людей, підтасовував події, вирощував відданих собі аристократів. Чого он тільки Андре коштує і він такий не один. Тому, моя дівчинко, дуже важливо, щоб ти прийняла вірне рішення. Зараз тобі треба відпочити та все обдумати. Отто, відведи свою наречену і повертайся. В нас ще в столиці є кілька справ.

Вже на виході я почула, як відьмак прошепотів Отто, щоб той був зі мною лагіднішим, бо я розгублена і шокована. Можу наробити дурниць.
Мій колишній наречений проводив мене до кімнати.

-Ти голодна? Щось потрібно? -Я похитала головою, а потім просто, щоб впевнитися.
-Зніми їх, будь ласка, -підняла руки, вказуючи на браслети,- бо мені й без них важко переносити вашу магію, а з ними й взагалі нестерпно.
-Вибач, люба, та зараз це не доречно. Треба трохи почекати. Зараз відпочивай. Ми ввечері повернемося з батьком і все обговоримо. Я тебе дуже сильно кохаю і боюсь втратити, тому дуже прошу не роби дурниць. Домовились? -Я кивнула головою, -От і добре.

Поцілувавши мене, вийшов.

Я впала на ліжко, обхопила себе руками й так пролежала десь з пів години. Думки скакали одна перед одною. Хотілося вити. Та зараз був не час.

-Варатінфуріті!
«Щось вже дуже тобі зле, якщо ти мене нарешті справжнім ім’ям покликала», -з якимось жалем більш, а не іронією промовила кішка.
-Полеж зі мною. Треба все обміркувати.

Варька заплигнула на ліжко і полізла до мене за пестощами.

«Жмакай вже. Знаю, що тобі кортить».

Я взяла її на руки і гладила. Кішка муркотіла, а мені й справді ставало дедалі краще. Думки почали шикуватися в потрібному порядку і я вже була впевнена у своїх намірах.
Та щось, мабуть, пішло не так. Тільки но я почала діяти, як Варька повідомила про наближення до моєї кімнати. І справді за хвилину двері відчинилися і до кімнати увійшов маркіз.

-Майбутня королева дозволить?- Прозвучало саркастично і водночас прикро.

Не дочекавшись моєї відповіді, маркіз пройшов і сів на диван.

-По дурному усе вийшло. Я відчуваю себе ошуканим, графине. Ти мені подобаєшся і знаєш про це. В мене була надія на взаємність. А тут… Стійка образа, що мене використовують.
-Так і є. Ти сумнівався? - Не витримала і розсміялася, приховуючи за сміхом свій біль. -Радим усіх використовує. І мене теж. Навіть свого сина.
-Вони переступлять через тебе, графине. Будь впевнена, що якщо ти хоч раз заперечиш, на тебе чекає така ж доля що і королівського чародія, що й опального герцога, який гниє внизу. Він живий тільки тому, що його магія потрібна майбутнім правителям. В ньому навіть магічно підтримують життя. Він вже не жилець. Ходячий труп, його мозок вже не працює, залишилось лише серце. -Розсміявся більш гірко, а не переможно, як я розраховувала.
-Бачу, що тобі не радісно.
-Вже не радісно,- підвівся і пішов на вихід,- не супереч їм, я хочу, щоб ти жила.

Як за Андре зачинилися двері, я не роздумуючи позвала кішку й увійшла у потайний хід. Шлях до кабінету знайшла швидко. Приміщення пустувало. Я швидко переодягнула плаття у свій одяг, забрала свої речі та прихопила ще й Аксові амулети й те, що може знадобиться, на мою думку. Зняла браслети та відчула, як моя магія починає до мене повертатися. Вдихнула повітря на повні груди. Моя рідненька, як же мені тебе не вистачало. Чекати поки увесь резерв наповниться не стала, часу було обмаль. Ми з Варькою знову прошмигнули в прохід.