Знизу у вітальні вже було повно народу. Мене просто звалили на диванчик. І на тому дякую, бо міг просто на підлогу.
-Подивіться кого я знайшов. -Бугай зареготав, що аж вуха заклало.
Я відразу знайшла очима Отто, поглянула на нього із жалем і вибаченням, що задумане не вдалося. Він дивився на мене з докором. Невже вважає винною, що мене таки перехопили? І тут віддаючись почуттю я знайшла очима на підлозі біля каміна очі герцога Шурайського, точніше те що від нього залишилось. Мужній міцний чоловік, якого я вважала просто велетнем, зараз був схожий на шмат м’яса, настільки жодного цілого місця на ньому не було. Усе тіло було пошматане й у крові, одна нога не природно вивернута, на руках кайдани та такі ж антимагічні браслети як і в мене. Одне око повністю заплило, а те яке вціліло дивилося на мене зі співчуттям. Він дивився на мене зі співчуттям? Я зараз була цілісінька, нехай і не охайна і не зібрана з розтріпаним волоссям. Проте ж ціла. А він? Боже! Він же ледь живий. Тримався, мабуть, на одній гордості й впертості. І при цьому він мені співчував.
-Отто, твоя дівчинка складе нам компанію, - я перевела погляд на відьмака, якого відразу не помітила.
Він стояв осторонь від усіх, біля вікна і дивився задумливо на сніг, що щойно почав йти. Це було неначе глузування самої природи наді мною. Бо можливо, якби сніг пішов трохи раніше, я була більш уважна і завчасно помітила б охоронця на стежці.
Відьмак відірвався від розглядування снігопаду за вікном і підійшов до мене. Присів перед диваном, взяв мене за підборіддя та уважно подивився в очі. Я відчула як сама темрява мене окутує і смокче мої сили.
-Привіт, чародійко. Без магії слабка. Так що Ліко, ти подумала над моєю пропозицією щодо вступу в нашу команду? Чи ти поповниш лави чародіїв, якими я поласував?
-Батьку! -Пролунало застережливо від Отто.
Я жахнулася від відьмака і втупилася у свого нареченого. Можу собі уявити який коктейль плескався в моїх очах. Я не довіряла своїм вухам, бо це не може бути правдою.
-Що? -Прошепотіла я. У горлі відразу пересохло, мені не вистачало повітря і я сподівалася, що все ж таки щось не так почула,- Отто?
-Він мій син, дівчинко. Здивована? -Відьмак так гордо про це казав, а я не могла відвести погляд від Отто. - Це якась іронія долі. Я кохав твою матір, а мій син тебе. Тож у нас спільна справа. У нас єдиний мотив для помсти.
-Отто?
-Краще ти б в усе це не вплутувалася. Чому з тобою постійно якісь проблеми?! - Отто докоряв мене і дійсно відчував жаль, що так все сталося.
А я не могла повірити, що це правда. В глибині плескалась надія, що це просто сон, або невдалий жарт. А потім я схаменулася. Ну звісно! Це ж мій Отто, я повинна йому довіряти! В нього є якийсь план. Не даремно ж він стільки років полював на відьмака? А те що відьмак виявився його батьком, Отто або ще не знав або в нього був привід приховати. Треба підіграти Отто.
-Що я маю зробити, Отто?
-Це інша розмова, невістко! -Радісно вигукнув відьмак.
-Я б їй не довіряв, Ваша величносте! -Як я його відразу не помітила. Королівський чародій завжди мене не долюблював і причину вже пояснив. А от те, як він звернувся до відьмака, було надто дивно і викликало безліч питань. Відьмак відразу зрозумів мій погляд з питанням.
-Так моя люба, ти усе вірно почула. Я майбутній король, або мій син. В тебе є чудова нагода стати королевою.
-Так не буває, щоб королем ставали просто по бажанню, -здивовано вигукнула і розгублено огледіла усіх присутніх.
Відьмак радів, Отто уважно на мене дивився і я не могла розібрати, що в нього було на думці, маркіз Лавковський, який схоже повернувся раніше аніж планував дивився на мене трохи зле і теж розгублено, королівський чародій кидав погляди повні ненависті, а Акс продовжував дивитися зі співчуттям. От халепа!
-Я не розумію.
-Я поясню, -нарешті заговорив Отто,- річ в тому, що мій дідусь був рідним дядьком покійного короля. Усі знають, що з себе представляв король: марнотрат, гуляка, бабник, самодур. Мій дід хотів врятувати Даразію, яка загрузла у похоті, злиднях, непомірних податках. Та переворот не вдався: діда і помічників ганебно стратили на головній площі як якихось злочинців. Дітей перерізали. Жінок розкидали по світу. Мою бабку відправили до монастиря. Та от нещастя, вона була вагітна моїм батьком. І мій батько новий герцог Шурайський і спадкоємець престолу, адже король на той час був ще не одружений.
-Моя мати була настільки наляканою, що просто залишила мене на якусь жінку, яка колись працювала в нашому маєтку і втекла, -продовжив розповідь батько Отто,- вона була коханкою мого батька, любила його до одуріння й мене любила. Виростила як рідного сина. Нехай у бідності та у вічних пошуках їжі, проте в мене була мати, хоч і не рідна. Потім я одружився і в мене з’явився син.
-Мою історію ти знаєш, -вклинився Отто, я кивнула головою, досі не вірячи, що це правда.
-Отже, Маліко Ясна, дозволь тобі представитися. Я герцог Радим Шурайський. Я міг би стати майбутнім королем Даразії та Зелених островів. Та в мене трохи інші плани. Королем буде Отто. А я стану Верховним чародієм, бо, на щастя, зараз це місце вакантне.
-А як же я? -Викрикнув обурено королівський чародій.
Відьмак неквапливо повернувся до нього і в мить подолав ту невеличку відстань, яка була між ними. Темрява окутала королівського чародія. Я усім своїм нутром відчувала як раділа тьма, як смерть кружляла по кімнаті і як усе життя чародія поглинав відьмак. Це було страшно. Мене почало трусити від холоду і від жахливого видовища. Спостерігати я більше не могла, а почала кричати. Хтось схопив мене і закрив рота. Я билася, та все марно. А очі відвести не могла. Здавалося, що пройшла вічність і повністю висушене тіло впало на підлогу.
-Він мене страшенно дратував. Увесь час давав якісь поради, щось вимагав. - В очах відьмака горіло безумство,- жодних магів у королівстві, крім мене і королівської родини не буде. Ми видамо закон, по якому чародії повинні будуть віддати… сам забиратиму.
#1114 в Фентезі
#3587 в Любовні романи
#844 в Любовне фентезі
магія дружба любов містика пригоди, фольклорні українські магічні істоти, пригоди магічні бої
Відредаговано: 01.11.2022