Перше, що я намагалася зробити - повернутися до кабінету, а звідти до таємного ходу. Не встигла, бо помітила Отто, а була думка, що вже відьмак по мою душу прийшов. Здивування змінилося невірою, а потім радістю.
-Отто! -Кинулась до нього.
-Ліко, - недовіряючи своїм очам прошепотів магістр, -Боже, Ліко, ти що тут робиш?
-Отто, я вже і не сподівалась тебе коли-небудь ще побачити. Як ти знайшов це місце? Ти вже знаєш, що відбулося? - Все не могла я заспокоїтися.
Отто навіть не відштовхував мене, обнімав неначе вже і не сподівався побачити. Я висіла на ньому і тільки ноги мої телепалися над підлогою.
-Кохана, я місця собі не знаходив. Думав, що втратив тебе назавжди. З тобою все гаразд? - Поставив мене на підлогу та огледів. - Господи, де тебе тримали? Ти брудна, в павутинні, на тобі навіть мокриця сидить.
Почав мене обтрушувати. Потім помітив браслети.
-Це що?! Антимагічні браслети? - Почав оглядатися,- Ти бранка? Ліко, у двох словах і швидко!
Магія смерті заволокла простір і вкрила нас двох. Я швидко переказувала події й припущення. Отто невдоволено хмурився.
-Треба тебе негайно звідси витягати, недослухавши мою розповідь до кінця. В нас дуже мало часу.
-Як, Отто? Ти не зможеш мене з відси перенести. Стоячи поряд з тобою, я втрачаю сили, твоя магія тягне останнє.
Хотіла розповісти про амулет перенесення, та не знаю, чому змовчала. Мабуть, я розуміла, що він відправить мене додому, а мені потрібно знайти Акса. Про проходи просто не встигла розповісти він занадто активно вирішував питання мого визволення. Така турбота підкупала і я готова б була вже втікати, та був ще герцог.
-Отто, ми не можемо піти без герцога Шурайського.
-Ти ж сказала, що не знаєш де він.
-Треба шукати, -наполягала на своєму.
-Ліко, люба, зараз на це немає часу. Головне для мене витягти тебе. За ним я повернуся з підмогою і ми його знайдемо. Чого ти про нього так переживаєш, -вже трохи насуплено.
-Я за будь-кого переживала б. А ще я знаю твоє до нього відношення.
-Ти вважаєш мене нелюдем якимось? Що я здатен із-за своєї неприязні кинути людину у біді? Ліко? -Я зрозуміла, що я не права і поспішила озвучити свої висновки. Які й справді нічім не були підкріпленні.
-Ні, ні, ні. Вибач, будь ласка. Я дурниці кажу. Отто, він врятував мене. Якби він мене собою не прикрив, я можливо не вижила б. І я ж не зможу піти через темний портал.
-Ліко, ліко, -приречено, -не можна тобі тут бути. Тоді ти зараз біжиш до ближчого села, викликаєш підкріплення і чекаєш на мене там. Зрозуміла?
-Я не знаю де село. - Я вперто стояла на своєму. -Я зможу допомогти. Знімемо браслети, трохи часу і я у формі.
-Ліко! -Вже підвищує голос і я забуваю, що хотіла розповісти про ключ до браслетів. - Ти як маленька дівчинка! Чому я маю з тобою сваритися? Ти прямуєш до села.
Цей нестерпний чоловік схопив мене за руку та потяг на вихід. Підозріло, що по дорозі ми нікого не зустріли, чим я поділилася з Отто.
-Щастить. Ти ж сама сказала, що головні злодії покинули дім.
-Я переживаю, щоб це не було пасткою. А ти один. Може підмогу викличеш? А то зовсім один. Повідом і про герцога, щоб відразу гвардію прислали. Оточити будинок і відразу усіх схопили й пов'язали, - мій бойовий запал був у самому розпалі.
Та хто мене слухав? Мій наречений вивів мене за ворота і вказав напрямок, пообіцявши, що все буде добре і підмога поряд.
От як з ним справлятися? Він страшенно мене бісить. Магістр Отто Янко один з тих чоловіків, слово яких останнє й обговоренню не підлягає. Бажання всіма керувати й усім головувати. Я боюсь уявити, як ми будемо жити у шлюбі. Я така собі добропорядна, статечна жіночка в дома за п'яльцями? Куховарити я не вмію, а то і до плити поставив би, так хоч наймана працівниця готуватиме. А для мене заміжжя з ним це кінець мандрівкам, роботі й, схоже, магії. Хоча і кінець блуканням, голоду і життю безхатченка.
Треба було забрати свій одяг хоча б з кабінету. На вулиці не літо, а накинутий моїм нареченим плащ не надто і грів. Для чаклуна, який не ходить взимку по вулиці, а пересувається порталами, не дуже й потрібний підбитий хутром плащ. А мені такий би не завадив.
-Оце так сюрприз! -пролунало поряд знайомим голосом. -Далеко зібралася?
До мене наближався Той самий чоловік, що був приставлений до мене. Було зрозуміло, що далеко я не втечу, наздожене. Так стало прикро, що мій порятунок не вдався, майже до сліз. Назад я їхала верхи.Тільки не на коню, а на величезному з бридкою пикою бугаю.
#721 в Фентезі
#2654 в Любовні романи
#621 в Любовне фентезі
магія дружба любов містика пригоди, фольклорні українські магічні істоти, пригоди магічні бої
Відредаговано: 01.11.2022