Маркіз Лавковський

Два дні мене годували й поїли. Рука потроху приходила до ладу і думки мої теж. Скільки б мені не залишилося жити, та я буду виривати кожну годину у смерті. Я все одно вмру рано чи пізно. Та завжди можна поборотися за «пізно».

Королівський чародій більше не приходив. Зате мене кілька разів навідував прибічник відьмака. Схоже, що йому самотньо у гурті з недоумками, як він сам нерідко висловлювався.

-Ну ти даєш, чародійко! Я настільки здивувався, коли тебе побачив. Спочатку подумав, що марю. -Відразу повідомив мені, як тільки зайшов. - Боявся, що ти усе зіпсуєш. Ти й зіпсувала. Я не так розраховував усе зробити, та нічого. Усе й так вдалося непогано. Тебе все ж таки відьмак отримає, а ще його ненависний герцог у нас. Буде над ким познущатися. Ти гарненькою стала. Була одна шкіра з кістками, а зараз он на людину стала схожа.
-От скажи, чого ти радієш? На тебе поглянеш, людина освічена. Відразу видно, що з аристократичної родини. Чого ти добиваєшся? Ти не долюблений? Що тобі зробили чародії, що ти їх так не любиш? А герцог? В тебе особисті рахунки з ним?
-Ого! Засипала питаннями! Та мені нудно тут сидіти, тому виділю тобі час, щоб усе розповісти. -Посміхається.

Від його посмішки стало моторошно. Він уже пропаща людина, для цього мені й магія моя була не потрібна. По очах його бачу. Там плескалась ненависть, образа, розпач і гидливість, не тільки до магічно одарених, а й до себе.

-Я маркіз Андре Лавковський. Я вже знаю, що ти графиня. Отже, ти знаєш історію мого роду?
Звичайно я знала. Дуже заможній рід колись був. Батько цього чоловіка був гарним товаришем минулого короля. У нього була ціла купа дітей. Там синів тільки троє чи четверо. Сам маркіз був людиною з веселою вдачею. Можливо тому користувався любов’ю покійного короля. Вони разом і гуляли, а пізніше просто промотали королівську скарбницю. Подробиці не знаю, як там і що було. Маркіза оголосили ворогом корони й зрадником і стратили. Увесь статок був відданий на користь корони.
-Твого батька стратили, майно передали до казни.
-Не тільки батька, а й старшого брата. -Поправив мене. -Другого брата відправили на каторги, там він і вмер. Я був малий, та, як вважали, не приймав в нічому участі. Тому мене і ще двох моїх сестер відправили у дальній маєток і забули про нас. І ніхто не поцікавився, як ми живемо. Діти, які звикли ні в чому собі не відмовляти. У кожного з нас при батькові було по двоє гувернанток і камердинерів, у сестер навіть компаньйонки. У дівчат вбрання, коштовності, залицяльники, бали. А потім це все зникло. Ми їли якусь кашу, гірше ніж селяни харчувалися. Іноді з села нам щось приносили люди. За це ми віддавали столове срібло й останнє, що ще залишилося. Мачуха, яка спочатку відправилась з нами, дуже швидко нас покинула. Сестрам було важче аніж мені. Я був найменший. Знаєш, як ми виживали? Мої сестри продавали себе, аби поїсти самим і прогодувати мене. Ми - славетний і давній рід Даразіїї жебракували. Як тобі така історія?

Жахлива ситуація. Я все далі впевнююсь, що наш король не заслужено отримав приставку до імені "Справедливий". Його не можна так називати.

-Мені це знайомо! Я графиня Маліка Ясна, і в мене схожа історія!- запевнила його,- тому мені дуже знайома твоя ситуація.
-Я знаю. Саме тому і прийшов до тебе поговорити. Нам є за що ненавидіти короля і мститися. Я замовлю за тебе слово перед відьмаком і пропоную тобі співпрацювати. -Після цих слів провів по моїй щоці тильною стороною долоні, роблячи цим натяк на більш тісні стосунки.
-Що було далі? -Запитала більш для того, щоб відволікти його.
-А що далі? Як тільки я досягнув десятилітнього віку, сестри мене віддали у військову школу для хлопчиків. Або так, або вкрав і грати, а далі сама знаєш. Позаяк магії в мене не було, то це був єдиний вихід. Довелося взяти прізвище матері, щоб не викрили. А то сина зрадника і до війська не беруть. Я усім серцем ненавидів військову науку. Та хоч годує король майбутніх вояк краще ніж колишніх аристократів. Хоч і не досита, а і не впроголодь. -Сміється сам з себе.- Потім Ганна померла, ти до речі зараз живеш у її кімнаті, і в мене залишилася одна єдина рідна душа. Добре, що хоч Інга влаштувалася. Вона вийшла заміж за шинкаря. Уяви тільки, маркіза Лавковська заміжня за шинкарем. В неї прокинулись якісь торгашні навички. Бачила б ти її, вона тримає все у залізному кулаці. Хоч за неї я спокійний. А я пообіцяв собі, що помщуся.

Он воно значить як! Я знаходжусь в старому маєтку роду Лавковських. Виходить це і є той самий дальній маєток, куди заслали дітей маркіза.

-А як ви з відьмаком зіткнулися?
-Він мене сам знайшов. Не питай подробиць. Я сам не знаю. Просто в один чудовий день він до мене прийшов і запропонував допомогу в обмін на мою. Коли я запитав чому я, то пояснив, що нам з ним обом є за що мститися.

Дуже знайома ситуація. Чи не відьмак приклав руку до всієї життєвої ситуації маркіза?

-Я покинув військо і тепер я його помічник. -Продовжив маркіз.- Я отримую жалування більше в рази, аніж платив мені король за захист королівства. Зараз в мене є ціль і є засоби на їх досягнення.

Такі розмови в нас були щодня. Я домовилась на кращі для себе умови. В кімнаті трохи прибрали й навіть воду стали приносити щодня. А носив її той самий амбал, що колись охороняв наші з Маркусом клітки. Цей чоловік завжди мовчав, тільки невдоволено зиркав в мій бік. Він мене трохи лякав, та я намагалася не звертати уваги.

Варька теж без діла не сиділа. Вона вже обслідувала увесь маєток і розказала мені, де ми знаходимося і що відбувається навкруги. І все що знадобилося, це щоб до мене у кімнату увійшли. Вона прошмигнула не помітно і була така.

Стало відомо, що це не маєток, а старий дім для полювання. Він був доволі просторий, та віддалений від найближчого села. Угіддя давно не належали Лавковським, а старий обшарпаний дім, залишили дітям маркіза, через те, що він нікому був не потрібен. На другому поверсі три кімнати, на першому кімнати для прислуги, кухня, обідня зала, кабінет і велика кімната для приймання гостей.