Вигнання нечисті

Залишившись сам на сам з новим будинком, усі роботи лягли на мене. Отто, як завжди на роботі. Чесно кажучи, в мене не було бажання їм займатися, тому крім робочих, яких прислав пан Девчик, я найняла ще й дуже прудку дівчину Марину, яка слідкувала за робітниками й займалася всіма питаннями по ремонту і облаштуванням будинку.

А я кожен день після роботи відправлялася на Лісову вулицю, до своєї маленької хати. Коли я вперше прийшла після його придбання, то знала, що це буде важкий вечір і ніч. Несла з собою склянки з зіллями й усілякі принади для роботи з нечистю. Бо крім злиднів в будинку ще хтось жив і це мені треба було вияснити.

«Варічко!»
«Варатінфуріті!»
-Добре! Можеш знайти, де домовик ховається?
«Чого його шукати. Він он в клуні разом з дворовим у шпарину на нас виглядають»
-Шановні! Є до вас важлива справа, та спочатку пропоную пообідати. Складете компанію?

Я почала розкладати обід на ґанку під навісом. Було в мене з собою ковбаска запечена з салом, солоні огірочки, запашна паляниця і меду трохи з молоком прихопила. Ці два товариші не показувалися, але я чула як вони копошаться. Один з них шмигнув носом і промовив: «Не відьма, а з фамільяром».

-Прошу до нашого столу, панове.

Два маленьких і сором'язливих дідків показалися мені. Домовика відразу розпізнала, він був більш охайний. Мав довгу сиву бороду, одягнений був у сорочку, яка бачила кращі часи й лапті. Дворовик був не такий сивий, правда пасма сплутані. Одягнений у маленький кожушок і у високі черевики, майже до колін. Обидва були брудні й в волоссі заплуталась солома.

-Так ти не відьма? -Запитав дворовик.
-Ні, я чародійка. Ви пригощайтеся, не соромтесь.

Як я і гадала, дворовик ласував ковбаскою, а домовик молоком і паляницю з медом. Я теж відламала шмат ковбаски й зі смаком її жувала, споглядаючи між тим за моїми гостями.

-Дякуємо тобі, чародійко. Порадувала стариків. То тепер ми готові вислухати про твою справу.
-Справа в мене важлива, -зробила паузу, щоб вони зацікавилися, -я нова господиня цієї садиби. І я знаю, що Вас, шановний, злидні вигнали. Та є ще хтось в будинку. Чи не так?
-Так, -закивали разом.
-Правильно кажеш, чародійко,- каже домовик,- а живе ще за припічком кікімора. Ох і противна вона, шкідлива. Ти вже, хазяєчко, спробуй з ними розібратися, бо в мене не вийшло. А я вже потім і тебе порадую своєю роботою.
-Розберемося. - заспокоюю домовика, -а зберіть-но мені, шановні, в цей мішок кілька яблук з саду, не багато, просто, щоб дно вкрило.

В будинок зайшли з кішкою разом. Пройшли до кухні. Зараз в містах вже і не користуються такою пічкою. Усе більш на магії. Та мені саме така подобалась. З нею на кухні було дуже колоритно. Хоча, як виявилось і проблемно. Аби минулі господарі не тримали в домі піч, тим злидням не було де селитися. Хоча, гадаю, що була інша причина, по якій вони сюди перебралися.

-Ох, є в мене будинок, гарний великий. По два вікна в кожній кімнаті, колони золоті й оздоблення золотом вкрито. А місця там так багато, що бали можна влаштовувати. А тут що? Тісно й убого. Тільки ото для злиднів і місце. Зараз візьму цей мішок з яблуками та й піду до того будинку, де панує розкіш і вдача.

Обманювати не можна, чує нечисть, коли в оману їх вводять. Сама так начебто в іншу кімнату вийшла, а прислуховуюсь. Босі ніжки по підлозі шльопають. Рахую про себе: «Раз, два, три… одинадцять, дванадцять». Всі. Час. Зайшла до кімнати, закрутила мішок і понесла його геть. Закопала в лісі, що відразу за будиночком починався. Повернулася вже як стемніло.

В провінції Гарату осінь приходила пізніше. Вже у столиці зима вірує, а тут осінь ще. Вогко, вітряно, проте ще в день можна погрітися з годину на сонці. Ніч теж приходить швидко. Тому я дуже поспішаю, адже треба провести ритуал вигнання кікімори.

На мене чекав сюрприз. Варька і домовик загнали її в кут під стіл і тримали її до мого приходу. Вона сердита тріскотіла на них і намагалася вирватись. Та кішка моя на неї шипіла і кидалася. Кікімора була уся вимазана сажею, маленькі цап'ячі ріжки стирчали з кубла незрозумілого кольору шерсті. Довгі вуха насторожливо рухалися і ловили найменший звук, оченята бігали, щоб не пропустити нападу і довгі кігті були ладні розтерзати першого ліпшого. Довелося усе робити швидко. Я взяла склянку зі святою водою і почала випускати свою силу.

-Свята сила, свята віра, святе місце йди нечиста звідси, -вмилася святою водою,- херуіза.

Вилила святу воду на кікімору обережно, щоб домовика не окропити. Як же вона кричала! Курячі лапки цокотіли по підлозі, вона крутилася в'юнком, а потім зникла. Я піднялася та окропила усю хату. Потім узяла віник, почала мести хату і проговорювала закляття вигнання нечистої. Як закінчила, то тільки Варька сиділа на підвіконні й вмивалася.

«Нагнала пилу», -буркотіла вона.
-Де домовик? -Злякалася, що і його зігнала з хати.
«Про всяк випадок побіг до дворового. Щоб і йому не дісталося. Їх хоч не так легко позбутися, та ти сильна вельми. Мало що»
-Добре! Пішли вже додому відпочивати.
«Ти йди, я тут залишусь. Завтра приходь після лікарні»

На цьому сюрпризи не закінчилися, бо на завтра мене чекало таке здивування, що мої емоції так просто і не опишеш.
Вже з далеку я зрозуміла, що щось змінилося. Увесь двір був прибраний. Хащі зникли, і перед моїми очима представ просто осінній садочок, двір і занедбана клумба. Дім стояв з розкритими дверима і вікнами. А в середині чувся галас. Це домовик з’ясовував з кішкою, як краще зробити: побілити стіни чи пофарбувати.

-Може краще у господині запитати?- Не змовчала.
-От, і я так кажу. А вона мені що краще тебе, чародійко, знає.

Кішка зашипіла.

«От нахаба! Брехло! От я йому зараз!»,- і хотіла вже кинутися.
-Стояти й не рухатися. Мені не важливо, хто і що сказав. Ви молодці. Все прибрали. Вікна он як блищать, сміття і мотлоху більше не має. Свіжо так стало, -дивлюся, а мої помічники прямо загордилися і вже не сваряться, -а стіни будемо фарбувати у ніжний персиковий відтінок, щоб було відчуття тепла завжди. Фарбу завтра куплю і на стіни, і на підлогу, і на вікна.