Наслідки і вироки

-Вам тут не раді.
-Я Вас теж не дуже радий бачити, магістре. Однак зараз не час з’ясовувати наші з Вами стосунки. Я привів свого цілителя, щоб він оглянув Ліку.
-Я цілком забезпечена людина і можу собі дозволити оплатити цілителя. -Шипить.
-Можете. Та мене не влаштує Ваш цілитель. -Дуже спокійно.
-Слухайте, чого Ви взагалі сюди приперлися, Ваша світлосте? Ви мало наробили справ? Ви хоч розумієте, в яку ситуацію поставили Маліку?
-Їй більше подобається Ліка. - Без усякого роздратування.
-Яка різниця як їй подобається? Я сам знаю, як подобається моїй наречені! Моїй! -Магістр виділив останнє слово, - я хочу, щоб Ви зникли з нашого життя назавжди. Я взагалі не розумію, де ви могли здибатися з Лікою.
-Був час і було місце.
-Я зазвичай дуже спокійний і урівноважений, але зараз Ви просто мене вибішуєте. Ви зруйнували їй життя.
-Їй я його врятував. А от щодо Вас так, я зіпсував деякі Ваші плани, магістре. Я нічого Вам не збираюся пояснювати. Але саме завдяки мені, Ліка не буде знову позбавлена титулу і не буде вигнана з королівства. А могла б лишитися ще й голови. І заспокойтеся, бо від Вас фонить смертю.

Все ж таки без наслідків усе це не залишилося. Я захворіла. І дуже серйозно. Щось постійно марилося. Мене кидало з крайностей в крайність, то я горіла і марила, то від холоду цокотіли зуби.

В якусь мить я навіть бачила цю драну кішку, що нібито мій фамільяр. Вона мене безугавно розпікала і докорювала, що я не тільки безталанна, яка постійно знайде собі неприємності, так ще й страшенно тупезна. Як можна було забути її ім'я. «Варатінфуріті мене звуть, Варатінфуріті. Якщо не можеш запам'ятати, то хоч скороти»,- допікала вона мене. І все гнала від себе. «Йди вже звідси. Не можна тобі довго тут находитися».

Потім бачила відьмака, що звав до себе. Чи то Отто був? І так він із герцогом сперечався. Хотіла накричати на них, щоб заспокоїлися. Маркіза плакала, себе корила, що не вгледіла. А я хотіла її заспокоїти й запевнити, що вона ні в чому не винна.

Батько розказував, щоб нікому не довіряла і берегла себе. І магістр Тутович дорікав, що нічому мене не навчив. Було соромно і я знов і знов повторювала закляття та рецепти якихось еліксирів і настоїв.

Прокинулася я вночі. Було темно. Тільки мерехтів вогонь у каміні. Я спробувала підвестися, проте не мала сил. Хтось безсило застогнав. Я і не зрозуміла відразу, що то я. Біля мене у мить з’явилася маркіза. Я відмітила темні кола під очима, стомлений вигляд і розгублений погляд.

-Ліко, дівчинко моя, Слава Богові! Я зараз покличу лікаря! -Бідкалася вона.
-Не треба, -ледь ворочала язиком, губи пересохли, -як я тут опинилася?

Маркіза дала напитися, потім відповіла.

-Прийшла темним порталом, геть мерзла і без сил. І відразу знепритомніла. Я так хвилювалася,- розплакалась, -ти майже два тижні між життям і смертю. Все, що сталося… я не знаю, що сказати.
-Нічого не кажіть. Уже нічого не можна виправити.

Цілителя все ж таки покликали. Він порадував маркізу, що я піду на поправку. Мені прописав повний спокій і ще кучу усілякої противної гидоти. Маркіза не хотіла мене турбувати, заставляла відпочити й поспати, та я хотіла знати новини. Вона і розповіла, що Дімітрія судили. Його засудили на смерть, але його стан зарахували як гірше з покарань і залишили його жити.

-Ліко, ніхто не зміг зняти твоє прокляття. Навіть Верховний був. Він і повідомив, що прокляття цілителя, ще й таке сильне не можна зняти. Це буває дуже рідко, в історії згадується лише кілька разів таке. Він дуже хоче з тобою познайомитися. -Замислилась, - і знаєш… тебе теж судили. Вибач, що от так тобі це повідомляю.
-Що на мене чекає? - хоча і так розуміла.

За чаклунство і тим паче прокляття, та ще й у королівському палаці, карається смертю. А якби герцог мене не притримав, то мене б стратили прямо там у тронному залі.

-Герцог заступився за тебе. Тобі після одужання належить від'їхати до провінції Гарату і працювати на благо корони цілий рік, вчитися контролювати свою магію і силу.
-Але ж я контролюю.
-Тобі краще не заперечувати рішення, Ліко. Бо дуже багато невдоволених, які вимагають твоєї смерті.
-Ваша сестра,- розуміючи,- чому ви зі мною возитесь, адже я прокляла Вашого племінника, зробила нещасною Вашу сестру.?
-Моя дорога дівчинко, Дімітрій був негідником і покидьком, про це багато хто знає. І сестра знає, хоч і відмовляється у це вірити. Він отримав по заслузі. З сестрою я не спілкуюся. Вона ображена, що я підтримала на суді тебе.
-Маркізо…-розчулилась, -дякую.
-Це я тобі дякую, Ліко, ти повернула мене до життя, після смерті Маркуса. Дала сенс жити. І я хочу бути для тебе ближче, аніж просто Маркіза Ролін.

Розмову з маркізою перервав візит Отто. Я не хотіла з ним розмовляти. Мені було соромно дивитися йому в очі. Розуміла, що мушу, а наважитися не могла.

-Він майже увесь час тут знаходився, дуже переживав. Вам треба поговорити. Повір, він усе зрозуміє, бо дуже тебе кохає. Навіть з герцогом поцапався.
-Я думала, що то мені усе марилося.
-Можливо, що щось і марилось, тільки не те, що вони майже увесь мій маєток рознесли, -сміється.

Довелось брати себе в руки й зустрічатися з Отто.

Він зайшов до кімнати посуплений, стривожений і мовчазний. Зайшов і мовчить. А я не можу підняти голову і зазирнути йому в очі.

-Подивись на мене,- порушив мовчання.
-Привіт.

Все, що я змогла сказати, як поглянула на нього.
Відчай, розгубленість і очікування плескалися в його погляді.

-Ти зі мною? - з надією.
-З тобою! Пробач, будь ласка,- і стільки всього хотіла сказати, та він перервав.
-Більше нічого не кажи. Як тільки ти одужаєш, ми одружимось і поїдемо звідси якомога далі. І якщо ми разом з тобою, то ти тепер слухаєш мене. Я чоловік і я у сім'ї головний.

Я не стала заперечувати, наша розмова забрала останні сили. І вже засипаючи, я спохватилася.