Відьмак

-Не пручайся смерті. Впусти її до себе, чародійка. -Почула я поряд.
-Ви хто? - Прокректала, бо губи пересохли.
-Той, кого усі так шукають, -сміється, - та не можуть знайти. Не бійся, я не буду забирати твою силу, принаймні, поки що.
-Що Вам потрібно? - А сама шукала очима стражу, гвардійців, хоч когось, щоб закричати, позвати на поміч.
-Тільки не треба сюрпризів. Ти й так поруч зі мною стаєш дедалі слабшою. Все одно нічого не подієш. - Застеріг мене. - Я хотів на тебе поглянути, фаворитко герцога. Цікаво, а хто ж для тебе магістр Отто Янко? Оце його чекає розчарування в тобі!

Забавляється й отримує від того задоволення. Ми йшли далі від натовпу. Я хотіла зупинитися, однак ноги йшли самі.

-Ти дуже схожа на свою матір,- несподівано промовив відьмак, - таке ж обличчя, статура, голос і магія.
-Ви знали мою маму?- із жалем і здивуванням питаю я.
-Я любив Нору, понад усе любив. Та її віддали твоєму батькові. Навіть не віддали, а продали. Ненавиджу їх усіх за це. - Так гірко і зле прозвучало його зізнання.
-Кого ненавидите?
-Короля, що примусив її вийти заміж, герцога, що вбив її й твого батька, що був поряд з нею в той час, коли я гнив в ямі у дикунів. Це я повинен був бути поряд з нею, це в мене повинна була з’явитися така донька. В тебе також є причина ненавидіти увесь королівський рід. Чи не так?
-Так.- Не роздумуючи сказала я.
-Тоді ми разом можемо помститися. - І так уважно дивиться на мене.
-Здається мені, що у нас різні поняття про помсту?
-Можливо, та в нас буде час і нагода розібратися з цим.
-Розкажіть все, бе прикрас і правдиво, - попросила я.
-Що саме тебе цікавить? -Посміхається.
-Все.
-Все довго, та ти ж хочеш правдиво? -Киваю.

-Я вже був вдівцем, як зустрів твою маму. Неймовірна дівчина. Гарна, ніжна, добра, ще й лагідна і смирна. Ідеальна. Я закохався відразу. Дотепер її люблю і сумую. Згадую часто і порівнюю зі своїми жінками. Вона приймала мене такого, який я є. Я мав завдатки темної магії, та не вчився ніде і не розвивав її. Були інші турботи. Я не був святим, та вона любила мене з усіма моїми гріхами й недоліками. Ми хотіли одружитися. Я відправився в море, щоб заробити на весілля і забезпечити їй гідне життя. Хотів балувати свою дівчинку, -сумно посміхнувся,- корабель попав у шторм. Мало хто врятувався. Я і ще кілька матросів попали у полон до дикарів-людоїдів. Не буду розповідати подробиці. Вони тобі ні до чого. Я вижив. Багато усього там відбувалося. Там я пробув десять років. Розвивав магію, вчився у шаманів. І, бачу по обличчі, що тобі цікаво, їв людей. Інакше не можна було. Засуджуєш?
-А те, що я пив магічно обдарованих, щоб посилити себе теж засуджуєш?- Запитав, коли я не відповіла на перше питання.
-Засуджую, -подивилася у чорні як сама темрява очі.

Це були очі не людини, а самого демона, сатани. В них не було жалю і співчуття. Цим очам було на усіх начхати. І він не збирався ні перед чим зупинятися.

-Маєш право. -Продовжив. - Я повернувся. І що я тут отримав? Нора була мертвою, а тебе збиралися подарувати цьому потворному переростку герцогу. А він таки тебе отримав, тільки не в якості дружини. - Регоче. -Іронія.
-Ви посприяли, щоб батько швидше відправився на той світ? -Поставила питання в лоб.
-Трішки. -Зовсім не шкодуючи. -Тебе відправив до тіточки Клари, і навіть платив за твоє у неї проживання. Вона залежна була, все на інше витрачала, та то вже інша історія.

Я слухала відьмака і розуміла, що він ні про що не шкодує. Можливо він і правда кохав мою маму, та все інше його не хвилювало . Йому було і на мене байдуже. Він йшов до своєї цілі, як таран, переступаючи через інших. Хто б не став у нього на шляху, він роздавить як набридливу комаху. Єдине, що у нас спільного, це ненависть до монаршої сім’ї й любов до моєї матері. Що вже немало. Я б і посперечалася з ним, та сил не було. Його магія мене виснажила, та й мій зрив посприяв цьому. Я ще знатно померзла. Моя магія десь забилася в куток і не показувалась, а його не гріла мене. Отже, під кінець розмови я була схожа на льодову статую, а він удавав, що не помічає цього. Хоча може й справді не помічав. Що ймовірно, бо в нього на першому місті був він сам і його помста.

-Цікаво, тебе накажуть за прокляття у королівському палаці чи твій коханець замовить слово. -І сам радіє він своїх думок. - Вперше чую, що цілителька прокльони слала. Як це ж в тебе так вийшло. Думаю, що тебе запросить до себе сам Верховний чародій. Може, експерименти на тобі будуть ставити. Як же це все цікаво!

Я спозирала за ним і не розуміла: він жартує чи ні. Може він просто божевільний?

-А як же ти тепер будеш виправдовуватися перед магістром? - спитав дуже серйозно і подивився на мене, -моя дівчинка, ти змерзла. От я не уважний.

Він нарешті помітив, що я вже не в тому стані, щоб з ним мило базікати й відкрив портал.

«Йди. І до скорої зустрічі Маліко», -через те, що я боялася увійти в портал, він мене підштовхнув.