Чорний день

Столиця чекала на свято. Місто було прикрашене. З’їхалось безліч народу. Хтось заробити грошей, хтось просто погуляти за рахунок монарха. Музики, ілюзіоністи й актори, і просто люд: бідняки й багатії. Місто гуділо як вулик. Знайти місце на постоялих і гостинних дворах було неможливо, усе було зайнято. Навіть на околицях ставили намети та шатра. І нікого не лякали холодні, а іноді й дощові ночі.
Я завчасно поїхала до маркізи, щоб підготуватися.

Маркиза подарувала мені темно-синє атласне плаття, з приталеним корсетом і пишною спідницею. Ліф плаття був щедро оздоблений дорогоцінним камінням і кришталем, поли теж оздоблені кришталем, однак не так щедро. Відкриті плечі й руки, залишали місце для чоловічої фантазії. Волосся залишили розпущеним, вільно спадаючими хвилями, тільки біля скронь підібраним і заколотим приколкою з діамантовою оздобою, яку мені на двадцятиодноріччя подарував Отто. Я спочатку хотіла відмовитися від такого цінного подарунка, та Отто образився. Він апелював тим, що я його наречена і на балу у палаці маю відповідати своєму статусу. Шкода, що Отто не буде разом зі мною. Мені було б і спокійніше і не так самотньо. Маркіза звісно буде поряд, але коханий чоловік, який кружляв би тебе у танці-це зовсім інше. Та Отто не був запрошений, тому я йду без нього. Аби він був моїм чоловіком, то моє запрошення автоматично поширювалось і на нього. Та весілля ми вирішили відкласти до завершення розслідування.

Коли я дивлюся на таку себе у дзеркалі, то бачу принцесу. Гордливу, пишну і чарівну. Згадую татка, який звав принцесою і радів кожній моїй усмішці, кожній вдачі. Якби він бачив мене зараз, то пишався б мною. Справжня графиня дивилася на мене у дзеркалі. Я шкідливо їй підморгнула і відправилась на бал.

Королівський бал і бал у маєтку графа Болтова -- це не одне і теж. Я вже бувала тут і не раз. В дитинстві я навіть не звертала увагу на усю розкіш палацу. Зараз я намагалася тримати обличчя і не видавати свій захват. Гості все прибували. Споглядаючи на дам, я стала вкрай вдячна Маркізі, що вона настояла на такому розкішному вбранні. Леді блищали й дивували різноманіттю і величністю нарядів. Здавалося, що вбрання дорожче, а ніж маєтки їх кавалерів.

-Його Величність король Даразії й Зелених островів Яків Справедливий із роду Шурайських і герцог Акселен Шурайський.

До залу увійшов король, чоловіки поклонилися, дами привітали глибоким реверансом.
Мені здалося, що зараз я знепритомнію. Я підняла голову і подивилася на короля, поряд з ним стояв Герцог Шурайський, або просто Акс. Як я могла бути такою тупою. А ні на хвилинку, а ні на мить в мене не з’явилася думка, що нахабний, самовпевнений і дратівний Акс - це опальний герцог, спадкоємець трону і людина, яка зараз володіє усім батьковим статком, людина із-за якої вмерла моя мати. Ненавиджу! В мені розгоралась злість і жага вбивати. Яка я дурепа! В мене не було слів, хотілося зараз же кинутись на нього і видряпати йому очі. Та я стримувала себе. Король сів на трон, герцог стояв позаду. До зали заходили посли сусідніх держав, щоб привітати короля. Передавали вітання і подарунки.

Коли офіційна частина закінчилась і монарх промовив своє слово розпочався бал. Я забилася у кут і не хотіла показуватися. Я сипала прокльони й жаліла себе водночас. На усі запрошення потанцювати -- відмовляла. Маркіза дивувалася моїй такій поведінці, але не ставила питань. Я була їй вдячна за це. Вести душевні бесіди мені зараз взагалі було не до снаги.

-Ви тільки погляньте, мої любі друзі, хто в нас тут! Графиня Ясна! Треба ж. І як тебе убога і злиденна, графине, сюди запросили? -Переді мною стояв Дімітрій Болтов і купка молодиків.
-О, лорд Болтов! Як бачу манерам Вас не вчили? Зовсім біда у Вас з ними.
-Закрий свій ротик, графине! Хочу вас друзі познайомити з графинею ближче, -на нас почали звертати увагу й у нашої суперечки з’являлося усе більше глядачів.- Графиня була моєю нареченою, сам Його Величність хотів нас одружити. Та виявилося, що вона розпутниця! Добре, що це вчасно виявилося.
-Дімітрій,- ахнула маркіза, -Зупинись!
-Тітонько Яніно, Ви ж не знаєте, моя дорогенька, вона і Вас ошукала. Ви їй убогій такі вбрання даруєте. Приймаєте у себе, з усією душею до неї ставитесь. А вона звичайна шльондра і шахрайка, дочка зрадника. Ви знаєте, що ще на балу в нашому домі вона одночасно дарувала себе мені й моїм друзям. - Такого одночасного викрику здивування я ніколи не чула, а може тому, що час ніби зупинився й усе відбувалося не зі мною і не зараз. В мені розгоралося полум’я. Полум'я образи, злості й бажання помсти.
-А зараз, уявіть собі, вона дурить і водить за ніс магістра магії смерті Отто Янко,- усе не зупинявся Болтов.

А я не змогла себе більше стримати, з мене вийшло прокляття. Я, чародійка четвертого ступеня з сильною магією життя, яка завжди відчувала чужий біль і просто на якомусь підсвідомому рівні не могла заподіювати шкоду людині, прокляла. Як відьма. Хоча і не кожна відьма вміє так проклинати.
Я палала зеленим полум'ям, від мене розбігалися люди й бігли гвардійці, щоб зупинити. А я дивилася в перелякані очі Дімітрія Болтова і наближалася до нього.
-Як ти сказав, брехлива мерзото? Дарувала себе тобі й твоїм друзям? В тебе буде всихатися язик за твою брехню, він ніколи не зможе більше замарати цей світ твоїм голосом. Не один лікар тобі не допоможе. І твоя дітородна частина ніколи не зможе зазіхнути на жодну дівчину чи жінку. Він тепер буде слабким і не потрібним. А ви, - я оглянула натовп, який зібрався.

А зібрались усі. Зараз і король був тут і усі гості, правда стояли далі від мене і не наближалися. Я не встигла закінчити своє прокляття, яке привело б мене на страту. Мене схопили могутні руки герцога, без страху згоріти в моєму зеленому полум’ї. Він накинув на мене закляття німоти та заговорив сам.

-Лорд Дімітрій Болтов, Ви звинувачуєтесь у наклепі на благородну особу і за публічну образу! -Натовп почав приходити до тями.