Бій з мерцями

Я роздратована. Я дуже й дуже роздратована. Я така сердита, що іскри сиплються з очей і кістки відскакують від мого меча. Це вже перейшло усі границі. Я прогнівила Бога? Хоч щось може в моєму житті відбутися без пригод?

Я доставила малу до Євдокії. Перепочила день, потеревенили із нею, новинами поділилися. Знахарка і Віра знайшли спільну мову і разом того ж дня до лісу ходили. Я ж виспалася і наступного дня відправилась до Полянок. Раз я вже тут, то було б нечемно з мого боку не відвідати Марічку. Накупувала гостинців і відправилася у гості. Чудовий я собі відпочинок справила. Навіть з’явилася думка перебратися до Полянок. Мене тут знають і поважають. Є друзі, які завжди раді. Недалеко магістрат, звідки можна до маркізи дістатися. Просто чудове місце.

Та от що про це думає Отто? Запитала б у нього, та от він у справах увесь, горять нехай вони синім полум'ям. Два тижні не знаходила собі місця, нервувалася, відправляла запроси до королівської канцелярії й до магістрату. І ніхто не давав зрозумілого пояснення. Я вся звелася, вже посивію з таким нареченим скоро. Та ось нарешті пришла від нього вісточка, щоб я не турбувалася, він зайнятий і берегла себе. І знову тиша. Не годиться так, а якби я от так зникала? Тим паче уся ця історія з відьмаком ще не завершена.
Я стала занадто роздратованою. Відчуваю, що буду сварливою бабою і буду лити отрутою на свого чоловіка, якщо ним буде Отто. Бо я вже і не впевнена, що хочу сидіти вдома, ростити діток і от так хвилюватися де він і як.
За своїми роздумами одразу і не помітила, як магічний фон змінився. А як помітила, то вертати назад було пізно. Якби Стихія не почала хвилюватися, то я, напевно, схопилася б вже тоді, як мерці мене за ногу смикали. Їх було багато, дуже багато. Це військо! І воно йшло в сторону міста. В мене не було вибору і я свою злість злила на них, махаючи своїм мечем.

Сили мої кінчалися, а підняті не закінчувалися. Мені треба було зосередитися і прочитати закляття, та хіба ця нечисть дасть хоч хвилинку. Я вертілася і якби могла б в цей час думати, то сама б собі дивувалася, наскільки я швидка і спритна. Допомога прийшла звідки я її не чекала.

Хтось поряд косив мертвяків наліво і направо. І що цікаво, вони вже відразу упокоювалися. Хотілося хоч оком глянути на це диво, та не було часу.

-Давай чародійко, я їх стримую, а ти чаклуй! -Пролунало поряд.

Я намагалася зосередитися, але в гомоні, плескоті й хрусту кісток я просто відволікалась. Потім сконцентрувалась на свисті меча мого колеги й почала шепотіти закляття. Теплий шар піднявся до сонячного сплетіння і вирвався з мене зеленим відлунням, покотився колами від мене в усі боки. Мертвяки падали й покоїлися, а я слабшала і почала осідати. Сильні руки підхопили мене й притиснули до себе.

-Сильно. Не очікував від тебе. -Прозвучало знайомо. -Ти молодець.
Я обернулася і подивилася на Акса.
-Привіт,- прошепотіла, бо сил не було і розмовляти.
-Привіт, чародійко четвертого ступеня. -Посміхнувся. Радий тебе бачити. Треба відпочити.

Я дрімала, Акс розклав багаття і заварив чаю, підніс мені знайому металеву кружку. Я сьорбала гарячий напій. А Акс відсів від мене і змочував ганчір'я у кип’ятку і прикладав до себе. Спочатку прийшло здивування. Хіба можна голими руками в окріп лізти. Потім згадала, що маю справу з чаклуном. Потім стало соромно за себе, адже він поранений. Підхопилася, це звісно голосно сказано, було більш схоже на крехтіння старої бабці, яка з печі злазить. Наблизившись помітила глибокі борозни на боці. Це не мертвяки зробили. Тоді хто? І як він поранений бився з піднятими? А те, що їх підняв хтось, не залишало сумнівів.

-В мене не вистачить сил вилікувати,- кажу йому забираючи тканину й обтираючи йому кров з тіла.
-Нічого. Головне перемотати, загоїться.

Я зовсім крихту магії влила, щоб зупинити кров. І все. Мене накрила темрява.

І знову багаття тріщить і ніби свариться, я, яка не розуміє де вона і з ким. Тільки в цей раз ніхто не відпоює зіллям. Відкрила очі й обдивилася навкруги. Я лежала замотана в Аксовий плащ, а він сам лежав недалеко і метався у гарячці. Приїхали. Довелось усе брати у свої руки. Розвернула мішечок з травами, які везла від Євдокії. Дякую їй, що вона забезпечила мене таким скарбом. Кора верби, стебла малини, шавлія. Почала товкти усе це і готувати напій. Зараз би ще до цієї каші додати крихту магії. Та в мене не було навіть крихточки, жодної краплі з себе видавити не могла. Та й не треба, адже можу згоріти. Ледь підвелася, боліло усе тіло, але зараз це не головне. Поряд у гарячці метався і стогнав Акс. Зараз осінь, отже, саме час шукати лускатий гриб. Він допоможе швидше повернутися магії. Напоївши Акса лікарським чаєм, я піднялася і побрела по лісі у пошуках дерева, на стовбурі якого росте трутовик лускатий.

Якби хтось поглянув на мене зі сторони, то побачив би примару, яка блукає лісом, не розрізняючи дороги. Обличчя обдерте гілками, на подряпинах вже місцями підсихає кров. А ноги несуть кудись вперед. Чого я ходжу тут, куди йду й навіщо? Майнула думка, що хтось і десь на мене чекає і я потрібна там. Проте де там, не могла згадати. Серце стискалося, а голова була пуста - пуста. Від такої невідповідності, я почала приходити в себе. Я блукаю. І, судячи з усього, давно. Почала згадувати, коли я народилася. Згадала, що вже скоро мені двадцять один, вже в тому віці, щоб бігти заміж і не оглядатися, тому король і хотів мене швидше сплавити. І тут я згадала усе: як шукала лускатого гриба, як натрапила на повалене сухе дерево, як побачила на ньому потрібний мені гриб і як радісно його зірвала, не замислившись, що на сухих стовбурах вони не ростуть. Ну дарма, що я магічно зараз пуста, але ж голова на місці. Де вона була, як я рвала той маревний гриб? Як я могла так невідповідально попастися у сіті Блуду? І скільки я так блукаю? Там же Акс зараз у важкому стані. Швидко знявши куртку, вділа її на виворіт. Голова прояснилася і я огледілась. Як повертатися і де шукати Акса я не знала? Та й ноги мої вже нікуди мене не донесуть. Поки я була під дією Блуда, я не відчувала втоми, слабкості й болю. Зараз же важко опустилася на вогку землю. Очі самі закрилися і відкрити їх не було сил.