Королівська аудієнція

Дізнавач прибув десь через годину, з ним кілька гвардійців і чародій. Я вже встигла пообідати до того. Я з Отто і тітка Клара, яку я так називала скоріш по звичці, відправилися до Марти. Та нас чекав неприємний сюрприз. Дізнавач повинен був допитувати знахарку і тітку Клару, а замість того оглядав мертву і повністю висушену Марту, тітка від побаченого знепритомніла, взяла і просто брьохнулась на землю. Її приводити до тями довелось мені.

Вона кричала, пручалася і благала її захистити. Готова була розказати все. І вона розповіла, та я цього вже не чула, мене попросили залишити приміщення. Було прикро, бо я теж маю до цього відношення і не розумію, чому мені не можна перебувати на допиті. Була надія на Отто. Тому я смиренно вийшла.

Раптово до мене прибув вісник. Я його ще не встигла прочитати, як повітря почало згущатися, я відчувала, що відкривається портал. Я була злякалася, що то вже відьмак по мою душу. Проте стражі, які прибули з дізнавачем були спокійні, тому і я заспокоїлась. З порталу вийшов гвардієць короля.

-Маліка Ясна? -офіціально звернувся до мене.
-Так, -здивовано.
-Ви запрошуєтесь на аудієнцію до його величності короля Якова Справедливого. Зараз! - Коли помітив, що я розгублена.
-Ось так?- Я вказала на мій скромний одяг, якій вже ніяк не відповідає королівському етикету.
-Так. Прошу,- вказав на відкритий досі портал.

Робити нічого, королю не заперечують і не відмовляють. Сказав зараз, значить зараз. Скаже прийти, в чому мати народила, і прийдеться йти або отримувати королівське незадоволення. А воно буває різним. Якщо вже королівська подяка приводить до смерті й злиднів, як в моєму випадку, то можу уявити до чого призведе невдоволення.

Поки я йшла слідом за гвардійцем, думала про причину аудієнції. Мій вигляд бажав кращого. Хіба можна зневажати короля і з’являтися йому на очі в дорожньому вбранні чародійки, тим паче не надто щоб заможної. Стоптані черевики, вицвівші штани, туніка, яка виглядає з-під короткої шкіряної куртки, теж вже не першої свіжості. Я швидко почала поправляти волосся, переплітати косу на ходу. А потім подумала, а чого мені повинно бути соромно? Це що я себе до такого стану довела? І якби мені дали час, то я хоч би привела себе у порядок. А так нехай його найсвітліші та найвеличніші справедливі очі дивляться на те, на що він заслужив. Відразу стало легше і я заспокоїлась. Що він може зі мною зробити? Відібрати в мене більш немає чого, вже все забрав. Залишилось тільки моє життя, та воно йому без потреби.

Тільки не це! Мене привели до малого тронного залу, заповненого просителями й придворними. На троні сидів Яків Справедливий і вислухував якусь панянку. Помітивши гвардійця, який рухався до нього через натовп, підняв руку і попросив панянку помовчати.

-Кого я бачу? Маліко Ясна? Чи не так?- запитав, як ми з гвардійцем вийшли вперед.
-Так Ваша величносте, -я низько вклонилася оскільки була в штанах.
-Хіба не Ви зверталися до мене з проханням повернути Вам графський титул? Ще й заручалися підтримкою моїх підданих?- І оглядає мене з ніг до голови.
-Я, Ваша Величність, - і знову вклонилась.
-Чому ж тоді Ви нехтуєте усіма правилами етикету і з'являєтесь перед моїми очима не як графиня, а як бродячий менестрель. Де повага? Чи Вас не вчили придворним манерам?

Якщо з моєю появою в тронному залі стояла повна тиша, то після таких слів монарха, люд почав шептатися і всіляко виказувати своє ставлення до мене.

-Ваша Величносте, я перепрошую, що Вам довелося споглядати на мене в такому вигляді, проте Ваш гінець не дав мені змоги й часу привести себе у належний вигляд. А оскільки я ще не графиня, сподіваюсь на Вашу справедливість і ласку в цьому питанні, та я ще й чародійка. І в той момент, як я отримала запрошення від Вашої величності, я була на завданні, тому й обрала даний наряд, -трохи саркастично, трохи іронічно, та й про ввічливість не забуваю. -Заставляти Вас чекати, а також займати Ваш дорогоцінний час, я собі не дозволила.
-Хм,- глянув на гвардійця недобре, -іноді занадте поривання, приводить до неприємних ситуацій. Ну що ж йдіть, Вас проводять до покоїв. У Вас буде час, графине, щоб привести себе у належний вигляд. Я чекаю на Вас до королівської вечері.

Я вклонилася і пішла у слід за слугою. Це не добре, це дуже не добре. Мені триста років не потрібна ця вечеря. Мені зараз треба бути разом з Отто і розв'язувати інші питання, а не розважати короля. Те, як він мене щойно назвав, говорить, що статус графині мені повернено. Та якось вже занадто хитко все виглядає.

Довелось просити слугу, щоб звернути від наміченого шляху і відправитися до герольда, відправити вісників. Бо з королівського двору заборонено відправляти самостійно вісників. Це зумовлено безпекою. Тому тільки відправивши одного вісника Отто з поясненням ситуації, іншого маркізі, щоб вона розуміла, що відбувається, я потрапила до виділених мені покоїв.

Близько сьомої за мною прийшли. Я вже була готова. Служниця, яку до мене приставили, була дуже второпна. Швидко навела красу, принесла плаття і взуття. Цікаво, з якого плеча це вбрання було знято? Дівчина запевнила, що воно абсолютно нове. І було принесене від королівської швачки. Ну так, то й так.

За столом вже зібралися придворні, яких запросили до королівського столу. Всі очікували монарха і коли він з'явився, привітав присутніх, спробував перший кусень якоїсь страви, почався банкет. Атмосфера була дуже напружена. Чутно було тільки як стукотить наряддя та обслуга дзвенить тарілками, міняючи блюда.

-Дорогі мої піддані, дозвольте вам представити графиню Маліку Ясну. -Я всім вклонилася.- Так-так, це донька зрадника Ясного. Та не будемо про старе. Милістю своєю, я повертаю графині титул.

Я дуже хотіла заперечити, висловити свою думку і наговорити Якову Справедливому все, що я думаю про його справедливість. Та благорозумно змовчала. Хоча правила вимагали подякувати за милосердя і милість короля. Не змогла з себе видавити. Помітила невдоволення у монаршому погляді й обличчя здивованого радника.
-