Дізнання і знайомство з родиною Маркуса

Далеко від’їхати не встигла. Прилетів вісник з наказом з'явитися до магістрату. Повернула Стихію знову до Вигора. Як виявилося, на мене чекали стражники, щоб доставити до того місця, де нас з Маркусом тримали. Знову бентежне відчуття кололо мене. Перейшли відразу до потрібного місця. Невідомий мені магістр відкрив перехід.

Опинилися перед ворітьми до фортеці. Сірий камінь вже містами вкритий мохом навіював журбу. Навкруги літали еманації смерті. Я чим далі, тим краще відчувала потоки стихій і моя магія вже майже на половину мене наповнила. Тому мені неприємно було тут знаходитись. У середньому дворі вже згуртилися варта, були і знайомі обличчя.

-Проходьте, Ліко, в середину,- без привітання позвав магістр Отто Янко, який вже був тут. Схоже саме він тут командує.

Я пройшла в середину і спогади накрили лавиною. Загадала як більш як два місяці тому стояла тут перед розбійниками одягнена у сорочку і в кожух Маркуса. Без магії, без надії на порятунок. Аж здригнулася. Це не залишилося не поміченим.

-Тут?- питає магістр.

-Тут.

Далі йдемо сходами вниз до тих кліток де ми сиділи. Клітки пусті.

-В цій була я, а в тій Маркус. -Показую, а магістр і дізнавач далі ведуть. Куди це ми, гадаю. В кінці приміщення де стояли клітки в одному з кутів валяється якийсь мотлох.

-О, це ж той кожух, що мені Маркус давав. Ви його знайшли? -і підіймаю кожушок, а під ним те, що залишилось від Маркуса. Я відразу зрозуміла, що то він, хоч і тіло, якщо так можна було назвати, було повністю висушене. Було страшенно лячно і дико дивитися, та відірвати погляд не могла. «Не встигли» - крутилося з жалем у голові. Гірка слина підкотила. Маркус був тут не один. Ще одне таке тіло лежало поряд.

-Він?- А я ковтаю слину і киваю. І відчуваю, що зараз розридаюся.

-Ти в порядку? - Магістр переходить на ти. Я мовчу, а що можна сказати в такій ситуації? На місці другої людини, яка загинула, могла б бути я. Тільки диво і збіг обставин мене врятували. А от я їх не встигла. Може не достатньо зробила?

-Тихо… тихо… ми обов'язково їх знайдемо. Тепер ми точно знаємо хто це.- Тільки зараз я зрозуміла, що ридаю на грудях у магістра. А він гладить мене по спині і заспокоює. Він, магістр смерті, мене чародійку з магією життя? Оце так діла.

Потім магістр відкрив мені перехід і наказав чекати його там.

Вишукана вітальня зустріла мене сліпучим світлом. Очі засльозилися. І відразу вікна були зашторені. У кімнаті було доволі багато люду. Усі дивилися на мене. Я відразу розібралася хто є хто. Ні, я не всіх знала, але здогадалася. Маркіза Ролін у дівоцтві графиня Забродська, мама Маркуса, сиділа на дивані. Поряд з нею, тримаючи її за руку, сиділа дуже добре мені відома її сестра і за сумісництвом дружина королівського казначея, графиня Болтова. Також був старий граф Забродський. Його я не знала в обличчя, але здогадалася. Повірені обох родин також були тут.

Привіталася, як того потребує етикет.

-Ви Маліка Ясна? -Запитала мама Маркуса.

-Так, ваша світлість, - за мене відповів повірений.

-Його знайшли? - Я опустила голову. Але материнське серце усе зрозуміло. Роздалось ридання. Чим можна втішити матір, яка втратила єдину дитину. Нічим.

- Співчуваю, - і сама розплакалась.

Мене посадили в крісло і так я просиділа до появи магістра з дізнавачем. Про що йшла розмова, я вже не чула й не хотіла чути. Хотілося прокинутися, а нічого того, щоб не було. А перед очима стояло те, що залишилося від Маркуса і другого загиблого. І яка тварюка могла з ними так вчинить? Хто ж той відьмак? Та поки відповідей не було. Та я докопаюсь, обов'язково. Тепер це питання честі.

Хтось присів переді мною навпочіпки.

Ти як?- Магістр уважно дивився мені в очі і я відчувала як тьма, що почала зароджуватись в мені і бажання помсти по трохи покидають мене, магістр витягував з мене біль і смуток.

-Дякую, магістр. Стало і справді краще, -він кивнув.

-Просто Отто.

-Що?- Не відразу зрозуміла і подивилася йому в очі.

-Звертайся до мене за ім'ям, - посміхнувся. «Гарна в нього посмішка»- Подумала я.

-Маркіза пропонує тобі залишитись і відпочити, я б радив прийняти запрошення.

-Там моя конячка залишилась. - Хто ж за нею придивиться.

-Не переживай, про неї потурбуються.

Дворецький провів мене у кімнату. Вона була вже підготовлена і навіть вода на мене гаряча чекала, і служниця, що допомогла роздягнутися і скупатися. Добре, що маркіза потурбувалася, бо сама б я не впоралась, сил не було. Яка вона міцна жінка. Як вона тримається?

Про мене турбувалася служниця. Я розслабилась і отримувала задоволення. Бо останній раз мені так прислуговували, як ще тато був живий.

Дивно, я гадала, що не засну і кошмари будуть снитися. А ні.

Заснула швидко. Усю ніч мені снилися очі магістра і він раз у раз просив називати його Отто.