Два дні у метушні

Увійшовши до будинку старости, я побачила гостей за столом. Староста вже пригощав їх. Гості піднялися і привіталися.
Магістра я відразу помітила. Високий, ще доволі молодий, волосся чорною хвилею спускалося до плечей, а в очах неначе сама темрява посилилася. Також з ним був представник сім’ї Забравських і повірена особа сім’ї Ролін. Був також військовий, якого пізніше представили як капітана.
-Доброго дня, пані чародійка.- перший привітався магістр, його пильний погляд сканував мене дуже уважно. - Я магістр Отто Янко, спеціалізуюсь на магії смерті. Представтесь?
-Я Маліка Ясна. Чародійка четвертого ступеня. Але якщо можна, то просто Ліка?
-Четвертого? Дивно? Потім хочу з Вами окремо поспілкуватися?- я кивнула. Вже розуміла до чого він веде.
-Та сама Ясна?- Здивовано пролунало від повіреного Маркусової родини. Я не відповіла, лише знизила плечем.
-Розкажіть, що сталося і як це було в усіх дрібницях, будь ласка.- Прогримів на усю хату капітан, бо мав дуже зичний голос.
Я і розповіла від початку, починаючи з тієї ночі у трактирі. Розповідала усе, мені приховувати нема чого. Повірених особливо цікавила доля Маркуса. Та що я могла розповісти. Переповіла нашу розмову, ото й усе.
-Ліко, Ви пам’ятаєте місце, можливо бачили куди Вас везли, чи якісь орієнтири?
-Ні, не бачила. Можу описати залу. Думаю, що це повинен бути покинутий, або занедбаний замок. Сам господар, якщо він господар, людина освічена. Хтось, хто не в милості короля.- Я посміхнулась. Думаю усі здогадались до чого я веду. Я не збираюсь розшаркуватись, мене взагалі завжди нудило від лизоблюдства і розшаркування.
Поки капітан віддавав накази стражі, які чекали на вулиці, повірені зв'язувались зі своїми роботодавцями, я відповідала на питання магістра. Йому не криючись теж усе розповіла і про магію, яка в мене з’явилась. Я трохи перед ним ніяковіла. Гарний чоловік, класичні риси обличчя, вперте підборіддя і уважні очі, в які дивитися було ніяково.
Магістр запропонував з’явитися до магістрату. Ну як запропонував? Вибору у мене не було. Його прохання було схоже на наказ, котрий не підлягає запереченню. Якщо мені потрібна буде інформація, або додаткові знання, я зможу їх отримати. Але тільки після комісії.

Через дві години ми нарешті добралися до Полянок. Ще кілька годин я переповідала історію, але вже у комендатурі. Тепер присутні були ще кілька осіб. Я вже взагалі нічого не розуміла, і як заведена повторювала те саме. Після опису тих головорізів, що я бачила, запросили молодого солдата, який ще раз мене вислухав і у нього з'явилися якісь припущення. Потім знову прибули якісь поважні особи і мене нарешті відправили.

Коли нарешті я дісталася до свого трактиру була ніч. Трактирник здивувався побачивши мене. Вже й не сподівався, що повернусь. Вважав, що згинула десь. Кімнату залишали за мною, поки була оплачена. "Бо хто вас чародіїв знає, коли зникли, коли з’явилися." -поділився він. Як термін оплати скінчився, то хотів речі винести, а приїхала моя подруга і забрала все. Він не хотів віддавати, бо невідомо, чи має вона таке право. Але кобилка моя її прийняла, що дивно стихія нікому не давалася і він не міг дати ради після того, як я зникла. 
І все він мені посміхався і підлещувався. Я була не дуже задоволена діями хазяїна трактиру, та куди діватись. Головне, що Стихія нагодована і у безпеці. Як є так є. Тому відправилася до Марічки. Кобилка страшенно зраділа. Обсмоктала усю голову. Я була дуже вдячна Марічці. Розповіла історію, яка зі мною трапилася, розповіла про нову магію. Ми потеревенили до ранку. А вранці вона зібрала харчі, я забрала свої речі та відправились до магістрату, куди мене запрошували. 

Полянки я покинула ще до сходу сонця. Знов пішов сніг. Було холодно, але заговорений новий кожушок грів. І загалом було нормально. 
Добре, що тракт був вже стоптаний, тому через вісім годин ми прибули до Вигора. У Вигорському магістраті мене зустрів хлопчина, теж, мабуть, з магічним даром. Але зазвичай не дуже сильним. Тому брали їх на роботу до магістрату тільки по протекції.
А взагалі сам чорт ногу зломає у цих магічних званнях.
Магічно обдаровані діляться на тих, хто має освіту і тих, хто сам по собі, у яких не має ніякого ступеня. Після закінчення Академії, найслабші здобувають шостий ступінь, найсильніші перший, але таких мало. Найчастіше ступінь підвищують протягом життя, підтверджуючи свої знання і кваліфікацію. Я була середнячком. Та і терпінням, і старанністю не виділялася серед студентів.
А от перший ступінь мали вже дуже сильні маги, які мали наукові роботи, заслуги перед короною. І шлях, який був до магістрату. Магістри, а потім професори вже мали голос перед Верховним магом.
Задумавшись, прийшла до тями, стоячи перед міцними високими, майже до стелі дверима.
Приміщення було магічно затемнене, я магія була навкруги. Це відразу відчувалося. І вона була така різна. Чужа мені магія смерті, бойова магія вогню, споглядальна магія води, ілюзійна магія повітря, креативна магія землі, ментальна магія розуму і, вже така рідна, магія життя. Дивно, я вважалась універсалом. А тепер так добре відчуваю магію життя. Переважна більшість чародіїв- це універсали, ті, кому доступні усі види магії, але по крупинках. Тому вище третього ступеня вони не зростають. Так і я. Мені були доступні усі магії, крім магії смерті, та й то лише базові можливості.
-Маліка Ясна, чародійка четвертого ступеня, до недавнього часу універсал, -представив мене вже немолодий магістр. - проходьте, Маліка.
Стіл, за яким сиділи чародії, був у формі рогалика. Я пройшла у середину і зупинилась.
-Розкажіть, нам як так вийшло, що ви не володіли раніше магією життя і що спонукало її відкриттю.
І знову я розповідала, про історію у яку потрапила, на цей раз без подробиць, мені було заборонено. І про свої здогадки і припущення. Мене уважно вислухали. Попросили розслабитись і випустити свою магію, та в мене не вийшло. Резерв ще не відновився. Дивно, що присутній у залі цілитель не відчув цього. Може вони не такі вже й освідченні.
Потім навкруги мене завирував вихор з усіх стихій. Чорна жалілась найболючіше, кусалась і пекла, вогню гріла, розуму насміхалась, землі обтяжувала плечі, води холодила долоні, повітря тріпало волосся, а магія життя гріла серце.
-Ну що ж, магія землі вас прийняла, але ваш організм ще не поновився, тому у повну силу магія не увійшла. Тому поки що ви залишаєтесь універсалом, оскільки інші магії від Вас не пішли. Вас ще чекає розмова з пані Тарун.

Вийшла з магістрату вижата, як виноград на вино, ще й ногами потопталися. Набридли мені всі, хочеться у ліс до Євдокії повернутися. Знаю, що не вихід. Але уся оця історія довжиною у кілька місяців підірвала мої нерви. Все, що я планувала, до пекла пішло. Одне радує, що прокинулась моя магія. Вона в мені потихеньку, як маленький потічок, тече, наповнює потрохи озерце у середині мене. Принаймні, я так її відчуваю. Пані Тарун виявилась цілителькою. Дуже мудра і вдумлива чародійка. Мені вона сподобалась. Розпитувала мене, радше екзаменувала по знаннях з лікувальної справи, про настоянки й заговори та про таке інше. Сказала, що загалом не погано, але треба вчитися. Бо дивлячись на ту силу, що я отримала вже зараз, а вона ще не вся у мені вмістилась, буде дуже важко з нею впоратись і треба вчитись. Бо просто мати таке диво і не користуватись ним, то гріх. Написала мені рекомендації до якогось магістра і дала його адресу. Попередила, що людина вже поважна, у літах і щоб я робила попуск його вікові.