Як я коня купувала

Придбати коня я мріяла давно, адже ніжки мої не казенні. За рік я стоптала вже не одну пару. А які м'язи у мене на ногах, будь-який атлет позаздрить. Бо і бігати доводиться, і стрибати, і наздоганяти, і утікати.

Де краще купити коня, мені знаючі люди підказали. І вибрати було з чого. Яких коней і мастей тут тільки не було. Навіть поні й тих тут можна було придбати. Я ходила поміж загонами та придивлялась. На кликунів навіть не звертала уваги. Хотілося таку красуню, як тато колись дарував. Та я реалістка. Розумію, що таку не куплю, бо тут усіх моїх скарбів не вистачить. Біля одного з загонів вже була повна метушня. Люду зібралося чимало. Вони штовхалися і сварилися. І мій ніс знову вліз в якусь історію. Я відразу це зрозуміла, як тільки побачила, що чорт цапів старих замість коней продає. Я тільки здивувалася: це що я тільки бачу, що насправді відбувається. А покупці вже готові були порвати один одного. Торгувалися гаряче, ціна все зростала, а не падала, як зазвичай. Чорт вже свої карцупалки потирав. Ціна вже була захмарна, просто нереальна. Я такі гроші взагалі в очі не бачила. Покупців спочатку залишилось двоє, а потім тільки один, якій з чортом і вторгувався за козлячу трійку.
Не хотіла лізти не у свої справи, але не витримала, коли нахабна чортяка гроші за козлів зібрався взяти. І не тому, що чолов'ягу шкода, а так із не любові до падлючої нечисті.

-Стій, - на мене увесь люд, за торгами слідкуючий, глянув,- не давай гроші, дурить він тебе.
-Еее, що ти верзеш блаженна, йди куди йшла.- завівся лахматий, почав сіпатись. Підняла руку і перехрестила його, ще й молитву прошепотіла, тут морок і зійшов. Поки усі на цапів дивилися, чорт зник, тільки трішки пилу у повітрі висіло.

Народ хрестився і швиденько розходився, а покупець стояв і не вірив, що ледь не попався. Кров від лиця схлинула і руки тремтять.
-Дякую тобі пані чародійка, від біди мене врятувала. Ото б я закупив би собі дуже дивну породу коней на розвід. Оце вже й певно, що таких ні у кого б не було. Уся моя репутація пішла б коту під хвіст і реготав би з мене увесь рід людській та й нечистий би теж потішався, з усіма моїми грошима.- і за серце тримається, а я як відчуваю, як воно тривожно б'ється. Про всяк випадок провела його до його загону, бо він розводить і продає коней, як виявилося. Гроші пропонував за поміч, відмовилась. Якось не зручно було. Відчувала, що людина хороша, добра і порядна. Та й бачила, перехвилювався, з хвилювання гроші сунув. Хоча гроші ніколи зайвими не будуть, це вже я така розумна була, як з ним розпрощалася. Треба було брати, от дурепа.

-Стій! Стій, кажу! Тримайте кобилу!- кричав хтось надривно.

На мене почали усі оглядатися. Це я кобила? Це що за смертник таке мені в спину кричить? Різко повертаюсь, все... в мені бурлить гнів і натикаюсь на конячу морду. Конячка нахилилася і губами фиркає і чвакає моїм обличчям і волоссям.Так мені добре і весело стало. Сміюся, гладжу.

-Ти ж мій,- глянула, -красуня. І налюбуватися не можу, це ж андалузька кобилка, молода ще.
-Де ж ти така взялася?
-Ох, це ти, пані чародійка, -захекався, вже не в тому віці, щоб за кобилами бігати. Подумала, і сама собі усміхнулася.
-Я
-Знову тобі дякую, вже вдруге мене сьогодні виручаєш. Ця бестія взагалі не слухається робить все, що їй заманеться. І як тільки із загону вийшла?- а я стою і рука не слухається, гладить мордяку, а конячка і не проти.
-Красуня.
-Красуня, -погоджується,- сама неслухняна кобила із усіх коней, що в мене є.
-А ви й андалузів розводите?
-О, так пані чародійка розуміється на конях.- розгублено, - ні не вийшло. Купив кобилку таку добру. Задорого. Вона вже жеребна була, а пологів не пережила. Шкода. Я такі надії мав. А Стихія в мене залишилась. От тільки ради їй дати не можу. З гонором вона.
-Так ти Стихія, - фиркає,- ну приємно познайомитися, я Ліка. Що ви за неї хочете?- вже до чоловіка.
-Дорого. Дуже дорого, пані чародійка, й сама знаєш скільки андалузький кінь стоїть, а вона чудова племінна кобилка. Таких ще пошукати треба.
Та й то вірно. Розпрощалися.

Та не йде за ним Стихія, до мене тягнеться. Вже й так і сяк він її тягне. А вона його тягне за собою у мій бік. Плюнув на землю торговець, та й пустив її, а вона радісно рже і навкруги мене вискакує.
-Забирай раз так. Вона сама тебе вибрала. Ех, знав, що не буде з нею діла. Вона в усьому привереда. Боявся, що у нового господаря бита буде за свій норов, а до тебе сама тягнеться. Хай це буде моєю вдячністю. - Хочу заперечити, а він рукою махнув,- як би не ти, я б більше б втратив сьогодні, набагато більше.
Дивлюся на чолов'ягу, і не вірю. Очам не вірю, вухам не вірю, і щастю своєму не вірю. Дивлюся на своє щастя, вона фиркає. А її грива як пустотливий, неслухняний чубчик падає на очі, точно як в мене. Я вже люблю цю дівчинку. Мою. І не відмовлюся. Ніколи не відмовлюся. Обнімаю її за міцну шию і плачу. Люди озираються на мене і торговець ніяковіє. А я плачу від щастя. Бо тепер я не одна.

Сідло купила у нього ж, гарне сідло. Хай і не таке, яке Стихійка заслуговує, але непогане. Дивувався колишній господар, що Стихія дала його на себе водрузити, а потім і осідлати. І сам розчулився, в мішечок вівса відбірного насипав. А я вдячна за все. Нашепотіла вдачі у справах, і від злих намірів захистила. Такі побажання завжди мені легко давалися, як що від щирого серця йшли.