Я зрозуміла, я проклята. Бо як ще пояснити те, що мені дістається уся чорна робота. Від якої навіть учні відмовляються. А ось місяць тому одна не дуже приємна тітка попросила заговорити їй крамничку на вдачу. Здавалось, що там складного. От прийшла, розклала по куточках мідяки, травку розтерту і стала кружити по крамниці, заговір читати. Та увійшла в такий транс, що докружилась; заплуталась у ногах, впала і зірвала панно зі стіни, а потім ще й роздавила цій тітці якусь надто дорогу штукенцію з пір’ям якогось заморського оленя. Так, саме оленя. Так вона і сказала. А ще верещала, махала перед очима тими самими пір’ями і якимось ганчір'ям. Панно було зіпсоване, пір’я видерте, а я без оплати вигнана. Добре, що я таки заговорила її «дивну» крамничку, тому відшкодування вона не запросила. Але й рекомендації не дала, тому робити тут вже було нічого і я відправилась далі.
Місто Полянки зустріло мене спокоєм і розміряністю. Містяни ходили поважно і нікуди не поспішали. Я ж відразу хотіла направитись до базару. І щоб новини дізнатись, і погризти щось взяти, і про те, де і як можна трохи заробити довідатись. Але ці поважні панове виявилися занадто гидливими та не ввічливими. Мене оглядали як жебрачку, жахалися мене, і з огидністю йшли далі. Злість брала. Я хоч і голота, але не жебрачка. А сказати, як пройти до ярмарку не важко, язик не відсохне. Головне, що навіть варти не видно. Хоч би в них запитала. Я прийшла і так не з самого ранку, сподіваючись, знайти підробіток з ночівлею. Але щоб так. Вже до ночі йде діло, а я вештаюсь вулицями. У шлунку із вчорашнього вечора порожньо, ноги вже як в колодках, і останні черевики просять їсти. Я вже згодна на будь-яку роботу, навіть не магічну. Ви не думайте, в мене було трохи грошей, але витратити останні не хотілося. Все ж приємніше знати, що в тебе про всяк випадок є заначка. А ще я збирала. Бо черевики нові треба купити. І вже скоро зима, а я гола, боса. Я ринкову площу знайшла, та пізно. Одні навіси залишились. А, була не була, я увійшла в перший же трактир, тут на площі.
-Місць не має! -Я тільки поріг переступила, а дівка у дверях як закричить.
-А, -було відкрила я рот, щоб про роботу запитати.
-І в стайні не має, навіть в коморі. Все зайнято. Геть! Геть!- І погнала мене.
Пів міста обійшла, всюди така ж ситуація. Біля однієї корчми зустріла таких як і я нужденних. Вони мені й пояснили, що до міста з’їхався люд на весілля сина градоначальника: гості, обслуга, торговці. Навіть музиканти, що зараз підробляють у тавернах, корчмах. Я понурила голову і пошкандибала сама не знаю, куди. Ноги стерла до крові. Ще дуже хотілося до вітру. Але в місті було якось вже соромно. Та куди діватись, дотерпіла до того, що вже очі вилазять. Шпурнула за торець дуже шикарного заїжджого двору, точніше того, що був останній у моєму поході. Між сараєм і стайнею була шпарина, туди й пішла. Тільки присісти надумала, як почула, що хтось поряд йде.
-А чого відмовився?- початок розмови не почула.
-Він страшенний скупердяй, жлоб. Каже, що така робота тих грошей не коштує. І він чародія, а то й відьмака місцевого за дешево візьме.
-Оскільки справа пустякова, то може треба було погодитись?
-Ще чого! Я не для того вчився, щоб дрібні ілюзії на весіллі творити за дарма.
А потім стали жінок обговорювати та своїми походеньками хвалитись. А я розмірковувала, що ось вона робота. Але таку мене і на поріг до багатого дома не пустять. Сиджу у "засідці", вікна роздивляюся. Знайшла ті, що не горіли. Отже, ці кімнати пустують. Спершу була думка, що просто не запалили каганчики, а потім надумала, що в таких місцях для панів та світлостей їх не гасять, навіть якщо ті вечеряють, чи прогулюються.
Я швидко влізла на кришу прибудови, а потім трохи злевітувала на карниз до вікна. Перше вікно було зачинене, в середині нічого не видно. Перемістилася до того, що поряд. І, ура, вікно піддалось. Ось я тут і подумала, як так може бути, такий гостьовий дім добропорядний, а петлі незмазані. Я знаю, про що кажу. Бо як мій батечко ще був живий, нам доводилось зупинятися в дуже респектабельних дворах. І там змазувалися петлі, і вдома ганяв віх дворових, щоб ніде не скріпило, не тріщало і не бахало, по струнці в нього всі ходили. Заскрипіло так, що впору було стрибати вниз. Але обійшлось. В кімнаті й правда нікого не було. Це були спальні покої, з великим ліжком, зі скринею для речей. Я чимдуж кинулася під ліжко, дістала нічну вазу і після такого простого й не привабливого дійства, відчула себе людиною. З’явилась думка, тут і переночувати. А що? Такі хороми не всі можуть собі дозволити. Майже царські. Аж смішно стало. Майже, бо в царських я бувала, правда в іншому житті. Тільки зараз помітила, що у комині тліють вуглі. У кімнаті доволі тепло і вогко. Розглядавши кімнату помітила і воду у бадді. Гарячу! Господи! Як же захотілося у цю воду опуститися, розслабитись і, як колись, відмокати поки шкіра не розм'якне. А потім вимитися духмяним милом, потертися тією мочалкою, що мені з Замор'я привезли. Після неї шкіра стає гладенькою, ніжною, бархатистою. І так мені стало прикро від спогадів мого такого безбідного і розпещеного колись життя, так нестерпно захотілося повернутися, що я просто скинула одяг і влізла у баддю. Не втримала стогін. Це блаженство. Моє стомлене і замучене тіло було у шоці від такого блаженства. Я не соромлячись взяла мило, яке так гарно пахло польовими квітами, милилась і насолоджувалась. Очі самі закрилися і я задрімала. Снилися мені лани за стінами нашого замку, як біжу я і сміюсь. Мені виповнилось сьогодні вісім років і татечко подарував мені коня. Його тільки що привезли. Я біжу, щоб його побачити.
Двері скрипнули. В кімнату увійшла служниця з огарком свічки у руках. Я підхопилася, а вона як заверещіть і з кімнати. Я вискочила з діжки, схопила речі й до вікна. І коли я вже була майже на виході, зайшла панянка і теж в крик. Я й вилетіла у вікно. Знизу на мене не відомо звідки ще й собаки кинулись, відвела їм очі і втекати. Між отією шпариною, де спорожнитися хотіла, одяглася і підсушила волосся. Не хотілося ще й застудитися. В зарєве (серпень) ночі вже холодні. Не застудитися б. На ніч вклалася на ринковій лавці.
#734 в Фентезі
#2669 в Любовні романи
#636 в Любовне фентезі
магія дружба любов містика пригоди, фольклорні українські магічні істоти, пригоди магічні бої
Відредаговано: 01.11.2022