СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ ЄЛИЗАВЕТИ-ЛІЗЕ

Передмова

СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ ЄЛИЗАВЕТИ-ЛІЗЕ

Перед вами — не просто дитяча казка про «Дюймовочку», до образу якої нас привчили «причесані» переклади минулого століття. Це повернення до першопочаткового тексту Ганса Крістіана Андерсена (1835 р.), очищеного від пізніших літературних нашарувань та невиправданих спрощень.

Мета цього видання: Відновити сенсову вертикаль твору. Я, як перекладач, повертаю героїні її людське ім'я — Лізе (Єлизавета), приховане в данському «Томмелізе».

У процесі перекладу я відмовився від «квіткових ельфів» на користь андерсенівських «Ангелів квітів» і повертаю тексту його справжню соціальну гостроту, де світ тварин — це жорстка сатира на тогочасне міщанське суспільство, його забобони та сліпоту.

Цей переклад фіксує деталі, які раніше вважалися «незначними»: від точної ціни відьминого зерна до автентичних пісень, що розкривають внутрішній світ героїні. Читач побачить в образі Лізе не пасивну ляльку, а живу душу, що проходить крізь екзистенційні випробування — від мулистої темряви інстинктів до сліпучого світла самопізнання.

Примітка: Докладний порівняльний аналіз та розбір критичних недоліків класичного перекладу родини Ганзен наведено в окремому додатку до цього видання.

ЄЛИЗАВЕТА-ЛІЗЕ

(літературна редакція казки від перекладача  на основі оригінального тексту Г. К. Андерсена)

«Була собі колись жінка, яка понад усе на світі хотіла мати маленьку дитину, але зовсім не знала, де її взяти. Тож пішла вона до старої відьми й каже: «Я так щиро прагну мати дитинку, чи не скажеш ти мені, де мені її роздобути?».

 «Ну, з цим ми владнаємо!» — мовила відьма. «Ось тобі ячмінне зерно, воно зовсім не таке, як те, що росте на полі у селянина чи яким годують курей.

Посади його у квітковий горщик, і побачиш, що буде!».

«Дякую тобі!» — сказала жінка, дала відьмі дванадцять скілінгів і пішла додому.

 Вона посадила ячмінне зернятко, і вмить виросла чудова велика квітка, схожа на тюльпан, але її пелюстки були щільно стиснуті, наче в бутона.

«Яка гарна квітка!» — вигукнула жінка і поцілувала прекрасні червоні та жовті пелюстки. Тієї ж миті, як вона їх поцілувала, квітка гучно тріснула й розкрилася.

Тепер було видно, що це справжній тюльпан, але всередині квітки на зеленому маточку сиділа крихітна дівчинка, така ніжна та вишукана. Вона була заввишки всього лише з дюйм, тому її й назвали Томелізе.

Чудова лакована шкаралупа волоського горіха стала їй колискою, пелюстки блакитних фіалок — матрацом, а пелюстка троянди — ковдрою. Там вона спала вночі, а вдень бавилася на столі.

 Жінка ставила туди тарілку, оточену вінком із квітів, чиї стебла стояли у воді.

Посередині плавала велика пелюстка тюльпана, на якій Дюймовочка могла перепливати з одного боку тарілки на інший. За весла їй правили дві білі кінські волосини.

Це виглядало пречудово. Вона також уміла співати — так ніжно й мило, як ніхто ніколи не чув.

Пригода з жабою

Однієї ночі, коли вона лежала у своєму гарному ліжечку, крізь розбите скло у вікні застрибнула огидна жаба. Вона була великою, потворною та мокрою.

Жаба стрибнула прямо на стіл, де під червоною пелюсткою троянди спала Томеліза.

 «Яка гарна дружина буде моєму синові!» — мовила жаба, схопила горіхову шкаралупу з дівчинкою і вистрибнула крізь вікно в сад.

Там протікала велика широка річка, а біля самого берега було болотисто й багнисто; саме тут жаба жила зі своїм сином.

 Ох, він був такий само потворний і гидкий, як і його мати!

«Коакс, коакс, брекке-ке-кекс!» — це було все, що він зміг сказати, побачивши чарівну дівчинку в горіховій шкаралупі.

 «Не розмовляй так голосно, бо вона прокинеться!» — прошепотіла стара жаба. «Вона може втекти від нас, бо вона легка, наче лебединий пух!

Ми посадимо її в річці на одне з широких листків латаття — для такої маленької і легкої істоти це буде цілий острів.

 Звідти вона не втече, поки ми готуватимемо весільну вітальню в багнюці, де ви будете жити й господарювати!».

У річці росло багато латаття з широким зеленим листям, що ніби плавало по воді. Найвіддаленіший листок був і найбільшим; туди стара жаба попливла і залишила горіхову шкаралупу з Дюймовочкою.

Бідолашна крихітка прокинулася рано-вранці й, побачивши, де опинилася, гірко заплакала, адже з усіх боків великого зеленого листка була вода, і вона ніяк не могла дістатися суші.

Рятунок і подорож

Маленькі рибки, що плавали у воді, бачили жабу й чули її слова. Вони вистромили голівки, щоб подивитися на дівчинку, і вона здалася їм такою чарівною, що їм стало дуже шкода віддавати її потворній жабі.

 Вони згуртувалися під водою навколо зеленого стебла, що тримало листок, перегризли його своїми зубами, і листок поплив за течією геть від жаби.