Страх

Почув я історію і вирішив із вами поділитися. Правдива вона чи ні, судити не мені. Ви суддями будьте. А поки історією я поділюсь. Всі ми хотіли, або і досі хочемо пригод. А я вам розкажу про парубка, який найшов свої пригоди. Він часто тікав до річки малюком, яка мов мечем розсікала самотній дубовий ліс. Цей ліс захоплював хлопця своєю величчю. Величезні дуби, освіченні місяцем, лякали його уночі. До лівого берега річки ніхто не ходив, туди не було ні містка ні переправи. Ліс там був незвіданий. Він манив хлопця до себе і ніби промовляв: «Я подарую тобі пригоди про які ти мрієш». Цей таємничий голос виникав у голові хлопця кожен раз, коли він приходив на річку. Але літо пройшло і дитинство разом з ним. Вже парубком поїхав на навчання. А думки його залишилися там далеко-далеко в лісі біля річки. Старці забороняли іти на інший берег річки. Говорили що там вовки бродять, і ведмеді ходять. Наш герой їх не слухав, але через повагу до старших і їхньої мудрості не наважувався перепливти річку. Його друзі називали його мрійником. Він завжди мудрував що ж може бути в тій частині лісу. В його фантазії поставали чудернацькі створіння страхітливі і кровожерливі. Він малював собі величезних ведмедів, які своїми лапами можуть повалити дерево, з темними-темним хутром і очима повними темряви. Хоч ніколи і не чув він голосу похожого на медведя або вовка. Проте фантазія брала своє. Хлопець починав навіть боятися того лісу. Йому ввижалися страховиська з великими зубами, які тягнуться до його тіла. Декілька разів йому снилося що звірі вийшли з лісу, і зловивши його потягнули за собою кудись. У сні він бачив як його тягнуть повз дуби. Його покинули в самому серці лісу. Перед ним відкривався величезний вхід в печеру. З неї поволі щось виходило. Він настільки лякався, що відразу прокидався. Так і не побачивши що виходило з печери. Взимку коли роботи було мало, він вирішив таки відправитися на лівий берег річки і дізнатися що ж такого страшного в тому лісі. Річка вже була замерзла тому пройтися по ній було легко. І ходячі по лісові не було видно жодного звіра. Спочатку хлопець зрадів цьому, але потім зрозумів там немає звірів взагалі: ні зайців, ні мишей, ні птахів зимових. Чим далі він заходив у ліс, тим страшніше йому було. Адже не було нічого чути, тільки скрип снігу під ногами. Довго він ішов, вже сонце почало ховатися за горизонт. А ліс був ніби мертвий, жодна гілочка не поворухнулася. Хлопець вирішив що на сьогодні досить, йому вже почали ввижатися очі в дуплах дерев і скрегіт зубів за спиною. Проте коли він повернувся назад він не побачив ні річки, ні знайомого привітного клена, якого він з дідом посадив на березі річки. Його пройняв страх, де він, куди іти??? Побіг в одну сторону потім в іншу. Хлопець переляканий бігав колами по лісові. Йому здавалося що це не за гіляки чіплявся по дорозі. Уява казала йому що це кігті величезних звірів. Він біг щосили невідомо куди. Здавалося він пробіг вже десятки кілометрів, ноги стали, як колоди, і він ледве їх піднімав із снігу. Страх ніби надавав сили, але гнав його глибше у ліс. І ось він уже немає сили бігти, і падає знесилений у сніг. Навколо стіна із темряви, він не знає що робити. Немає сил ні бігти, ні кричати. А з темряви потягнулися величезні лапи з кігтями. А хлопець лежить дивиться на це і нічого не може зробити. Так і лежав він дуже довго. Втратив лік часу. Страх знерухомив його. Хлопцеві здавалося що вся природа проти нього. В голові крутилися фантазії, які заставляли його серце битися в шаленому ритмі. Пальці оніміли від холоду, а йому здається що звірі тримають руки. І ось його хтось тягне. Він боїться навіть подивитися хто це тягне за руки. Холод обгорнув тіло наче ковдрою, а очі накрила темрява густа. Він нічого не бачить, але чує страшний шум. Це тільки ще більше його лякало і вже серце ніби зупинилося. А уява далі малювала в голові звіра, який вхопивши його руки тягне за собою. І тягне цей звір зрозуміло, як у сні , у далеч лісу. Гілля-пазурі зрідка турбували лице хлопця. Він хотів закричати, але з грудей вирвався лиш хрип. «Усе пропав, з’їдять пережують навіть і кістки.» - такі думки опанували його голову. Хлопець подумки готується до смерті, і про себе щось під ніс бурмоче. Уява показує йому як голодні вовки розтягують його на шматки. І ось хтось схопив його руку, та не просто вхопив а тягне за неї наче хоче відірвати. Але той хто тягне хлопця піднімає його кудись і тепер він не відчуває під собою землі. «Що це таке? Я що помер? Я нічого не відчуваю, це так має бути. Де мої руки, ноги, де я сам? Ну ось і все знайшов пригоди.» - так думав він і вже уявляв, як звірі ласують його тілом. Та ось сонце виглянуло трішки і він побачив звіра чітко. Це сусід-мисливець його знайшов. І тепер несе до саней замотавши у кожух. -О, прокинувся уже. Та ти соня справжня. Що ти тут серед ночі робив? Що бурмотів? - Шука-ав… Гука-а-а …- тихо промовив хлопець, і втратив свідомість.