Ми всі прийшли із теплої країни. Долі там лежать розлогі килими. Якби небо було вище, аніж дах нашої оселі, то його було б видно і зі стелі, однак – воно лише в вікні. Звірята із крихкої порцеляни, мандровані філософи з ватяним серцем і шкірою із пістрявих тканин приходили до нас у гості. Вони говорять, що майстерність зводити споруди, грати на трипластинному ксилофоні і писати на висушеному листі зросла в нас як ніколи. Тому до нас приходять звідусюди ті, чиїми денними голосами уночі іще ніхто не говорив.
У час, коли зачинено всі двері, у напівтемній шафі не стихає шепіт. Процесії проходять коридором, і як жаль, що їх ніхто не бачить!