Вони ходили по землі і знали смак її солоного пилу, розвіяного вітром. Від них лишилися сліди на піску, що ним устелені долівки первісних печер. Вся їхня кров – цвітіння польового маку. Його зернини виросли із їх пронизливих зіниць. Як борошно і тепле молоко, на сонці так відбілилося волосся. У дзеркалі спокійних вод розтануло їх чисте відбиття. Минулися, як стебла очерету. Як струмені вечірнього дощу. На зволожених долонях літня спека.