Листяні хроніки

Сам на сам (4)

І настає момент самого себе, коли ти – це вже ти, і нічого не вдієш. Хтось інший був би, якби повернути на попередньому перехресті вбік, але ти пішов навпрошки до себе. І вже себе з себе не виштовхати, не виклясти, нема на це ради. Живеш собі із собою, дивишся у вікно – а там хтось іде – уже не зовсім він, але все ще не ти – і звертає на вулиці не в той бік (хоча насправді в той), заходить не в ті двері (хоча насправді в ті), і входить не в ту кімнату – ще не зовсім ти, але вже не він.

Назарій Назаров

Подобається

#4537 в Сучасна проза
#5905 в Фентезі

У тексті є: спогади, музика, природа

Відредаговано: 25.07.2019

Додати до бібліотеки

Поскаржитись