Пролог

Чотири мотоцикли стрімко мчали шосе, намагаючись обігнати один одного, небезпечно маневруючи та входячи в різкі повороти.

Адам різко нахилив байк на повороті, майже торкаючись рукою асфальту. Біла сорочка тріпотіла на вітрі, наполовину розстебнута, оголюючи татуювання змії на підтягнутих грудях. Його обличчя приховував шолом, але широка усмішка легко вгадувалася.

Адреналін надавав життю особливого смаку, змушував відчувати себе по-справжньому живим. У такі моменти можна було викинути з голови всі думки, зануритися в шалений ритм швидкості й довести самому собі, що ти здатен на все.

Коли йому вдалося обігнати всіх, Адам звернув на узбіччя біля моря й заглушив двигун. За кілька секунд поруч зупинилися й інші.

— Це було небезпечно, Адаме! — захоплено вигукнув Стас. Вітер розвівав його біляве волосся, кидаючи пасма просто в очі.

— Але ж було круто, — усміхнувся стриманий Артем. Його коротке волосся вітер майже не чіпав, тому хлопець із легким співчуттям поглянув на друзів, особливо на Картера, який уже вкотре намагався виплюнути волосся, що потрапило до рота.

— Дякую! — Адам жартівливо вклонився. — Давно хотів таке провернути. І, схоже, вийшло. То куди тепер?

— Думаю, Картер запросить нас до себе, — хитро всміхнувся Стас, переводячи погляд на хлопця.

Картер був іноземцем із незвичною, але привабливою зовнішністю. А ще мав неймовірно красиву й харизматичну сестру.

Той лише важко зітхнув, але зрештою кивнув.

— Отже, по конях! — гукнув Адам, сідаючи на свого чорного залізного коня.

⸻
 

— Ви згодні? — чоловік у дорогому діловому костюмі повільно покрутив товстим конвертом перед співрозмовником.

Той мовчав лише мить. Важко видихнувши, він усе ж кивнув.

— От і чудово. Підпишіть документи — і можете бути вільні. Дякую за співпрацю та розуміння.

Чоловік узяв ручку, але пальці не слухалися. Коли чорнило торкнулося паперу, здалося, ніби він залишає на ньому не підпис, а власну кров.