Пролог

Чотири мотоцикли стрімко мчали шосе, намагаючись обігнати один одного, роблячи різноманітні зігзаги та різкі повороти.

Адам вигнув байк на повороті, торкаючись рукою землі. На ньому коливалася біла сорочка, наполовину розстебнута, оголюючи тату змії на підкачаних грудях. Його обличчя прикрашала широка усмішка, прихована за шоломом.

Адреналін додає життю якоїсь особливості, наснаги йти далі, незважаючи ні на що. Можна викинути все з голови й зануритися в себе, показати свою спроможність на всі сто.

Коли вдалося всіх обігнати, він зупинився на узбіччі біля моря. За ним одразу примчали й інші, теж зупиняючись.

— А це було небезпечно, Адаме! — захоплено вигукнув Стас. Його біляве волосся розвіював вітер, кидаючи пасма в очі.

— Справді, класно було, — сказав і собі стриманий Артем. Його коротке волосся вітер не мав змоги взяти під контроль, тож хлопець співчутливо глянув на інших, особливо на Картера, який уже почав жувати своє волосся.

— Дякую! — Адам схилився в жартівливому поклоні. — Давно хотів так спробувати зробити, і от — вдалося. А зараз куди?

— Я думаю, що Картер запросить нас до себе, — Стас хитро поглянув на хлопця. Той був іноземцем, незвичної, але привабливої вроди, і мав приголомшливо красиву та харизматичну сестру.

Картер тільки важко зітхнув, але погодився.

— Отже, по конях, — гукнув Адам, сідаючи на свого чорного залізного коня.

****

— Ви згодні? — чоловік у діловому костюмі покрутив товстим конвертом перед носом іншого чоловіка.

Той на мить завагався, але, важко видихнувши, кивнув.

— От і добре. Підпишіть папери — і можете бути вільні. Дякую вам за співпрацю та розуміння.

Це було чорнило чи його кров? Саме таким здавався йому той підпис.