Простір

-Щось ти довго.- насміхаючись сказала Лізі Вадиму поки відкривала двері квартири.

-На вулиці був дощ, чекав поки пройде ще плюс заїжджав в магаз як ти й просила, а там одна каса відкрита була.-розуваючись трішки збрехав Вадим.

-Та ти що, ти ж дощу ніколи не боявся.-ніяк не переставали Ліза.

-Ну просто нові кроси треба хоч тиждень не бруднити...

-Так, все, мені Оксанка сказала, що бачила тебе з якоюсь дівчиною. То та сама?

-Вона мабуть помилилась.

-В Оксанки очі як у яструба і ти майже на неї налетів, коли біг за своєю пасією. 

Блііін спали з патрохами, так ладно, щось придумаємо.

-Та то нова однокласниця, вирішив підвезти.

-Щось ти Вадимчику в цьому році став прям джентльменом.

-Та я завжди таким був.

-Так все закругляємось, я полетіла на тобі Матвій, до розмови повернемося.

-Все давай йти. Бувай.

Грюк дверима, все спокій. Ну чому як тільки я хочу щось зробити, всі думають, що я закохався. Так треба придумати, якусь історію.

-Вадь це ти?- і крикнув із своєї кімнати Матвій.

-Ага, Лізка покликала за тобою наглянути, глянь, що тобі приніс, твої улюблені.

-Дякую, чуєш Вадиме...

-Що сталося? Ти мене так ніколи не називав.

-Ну обіцяй не сміятися.

-Добре, кажи, що натворив.

-Та нічого, у мене в класі є одна дівчинка і вона така не така як усі, ну знаєш якась така весела, можливо гарна...

-І?

-Ну ти зрозумів?

-Отже вона тобі подобається. А чому Лізі не розказав?

-Вона ржатиме з мене, бо я їй в дитинстві признавався, що кохаю тільки її. 

Вадим просто дивився своїм сміхом хвилин десять точно, але потім зібрався, щоб уже не принижувати малого. 

-Ну Вадяя, ти допоможеш чи як?

-Треба почати з того, що їй подобається?

-Я не знаю....-похнюпився Матвій.-Я боюся навіть до неї заговорити, щоб не здатися тюхтяєм перед її очима.

-Значить йдемо по базі, запрошуєш в кіно, оплачуєш усе, тоді букетик квіточок і маленький подарунок.

-Ну, а якщо не погодиться? 

-Значить підеш просити дозволу до її мами.-жартома сказав Вадим.

Вечір пройшов тихо хлопці вийшли на двір купили по морозиву, а потім рубилися в приставку. Після цього Матвій заснув і Вадим відніс його у кімнату, а сам пішов прибирати увесь хламидник, який вони зробили у вітальні. Потім він завалився на диван і почав роздумувати про день який пройшов надто сумбурно, як до першого дня школи. Вирішив що треба все записати в нотатки, щоб потім нічого не забути, Вадим не знав, за що чіплятися, писав про все, що здалося йому не так, як повинно було бути, він так щапрацювався, що просто вирубився на дивані.

Він прокинувся на наступний ранок від почуття чогось прохолодного на обличчі. Вадим відкрив очі, а перед ним сидів Матвій який посміхався і ледь затримувався, щоб не засміятися в обличчя Вадимові. Хлопець торкнувся свого обличчя а на ньому було щось рожеве.

-Матвіє, це зубна паста? Як ти міг?

-Заспокойся, це маска для обличчя, я недавно купила, як тобі, через сім хвилин підеш змиєш.-Почувся голос Лізи який доринав із кухні.

-Ах ти проказник. Чекай на підставу від мене.

-Що ти будеш на сніданок? Омлет, яйця варені, жарені чи вівсянку?-Ліза зайшла у вітальню в рожевому костюмчику, тримаючи в руках дерев'яну лопатку для перемішування їжі.

-Те що й ти. В чому ти мене не розбудила вчора? Мама мабуть хвилювалася треба їй подзвонити...-заметушився Вадим.

-Значить вівсянка з медом. Ну я учора тебе все будила, будила, а ти не розплющивши очі сказав, щоб я відстала від тебе, я зателефонувала твоїй самі, вона сказала, щоб ти їй подзвонив, коли доїдеш до ліцею і передала, щоб ти мене не об'їдав. 

-Блін, дяки тобі, мабуть учора був сильно важкий день, а ти як вчора сходила?

-Та нормально, так йди змивай маску і йди за стій усе майже готово, ти чай чи каву?

-Каву.

Вадим пішов до ванної, там як завжди все у важних дисках і паличках, навіть лежати брудні носки на раковині. Хлопець швиденько прибрався, бо знав, що у дівчини не так багато часу на прибирання, поправ носки, дістав із пральної машини, одяг і скинув його в миску для білизни. Та почав змивати цю маску з свого лиця. А вона прикольно пахне чимось солодким та лице свіже. Вадим протер обличчя полотенцем та пішов спочатку на балкон та розвісив білизну, а потім на кухню,де пахло свідо меленою кавою та вівсянкою.

-Так, тепер розповідай хто то за дівчина.

-Ну я ж казав, однокласниця.

-Не бреши, я знаю усіх твоїх однокласниць, в обличчя.

-Ну новенька, в цьому році ми ж зведений клас, ти ж в курсі.

-Але Оксанка сказала, що цю дівчину, до цього в місті не бачила.-нічк не заспокоювалася Ліза.

-Тобі це навіщо? Тебе до цього не хвилювало мої відносини або стосунки з однокласницями або дівчатами.

-А тепер хвилюють.

-Ну якщо хвилюють то знаходь відповіді сама.

Вадим швиденько поснідав, кинув посуд в раковину, зібрав свої речі та побіг крикнувши вже на порозі прощання та грюкнув дверима. Він знайшов свій мотоцикл глянув на час та поїхав до ліцею, бо вже не встигав заїхати додому, бо вони з Лізою жили досить далеко один від одного.

-Блін чому він так все приховує, от ти знаєш хто то був, Матвіє?

-Ні, не знаю.

-Ну добре, снідай і йди збиратися треба до школи.