Це типу happy end?

Випускний. 
День, до якого я йшла всі чотири роки нарешті настав.Читають моє прізвіще і я піднімаюсь на сцену, щоб отримати диплом, позую для фотографії,  але погляд мій спрямований в глибину залу, ми зустрічаємось поглядами і моя муза усміхається (перед врученням вона сказала, що я виглядаю надзвичайно гарно). 

Після урочистої частиними зробили спільне фото і я подякувала за всі моменти, які я буду пам'ятати, так само як і її нереально гарні очі, чарівну усмішку та всі ті добрі слова, що вона сказала протягом цього часу. 

" Ну але ми продрвжуєм спілкування?" - запитала вона. 

"Так, пепеписка у вайбері залишається" - відповіла я, (єдине чому я не розплакалась там то був макіяж, з яким ще бути цілий вечір в ресторані).

" І ми ще маєм сходити на піцу. Ще спишемось."-додала муза. 

Я була впевнена, що вона давно про це забула, пройшло три чи чотири місяці з моменту як вона обіцяла десь разом піти, з моменту подарованого букету червоних троянд. 
Декілька разів я нагадувала їй про це, але стандартна відповідь:" Потім, пізніше, з понеділка". Я ніяк на це не реагувала, просто чекала, розуміла, що в неї робота, сім'я, своє життя одним словом, заспокоювала себе фразою, що якби вона не хотіла, то не запропонувала б сама.

Можливо це було заради ввічливость і вона почувалась зобов'язаною піти, а такого я зовсім не хотіла.
Що означеє ще спишимось, хто кому має написати? Я точно не збиралась цього робити, не хотіла щоб  це  виглядало нав'язливо. Дні проходили, повідомлення на вайбер були тільки з нової пошти і коли я втратила всі надії,  бажання йти і не знала про, що говорити якщо зустріч відбудеться, в останній момент... 

Чуда не сталось.Всьому приходить кінець і як ви можете пам'ятати з попередніх розділів другий шанс я даю як виняток  з правил, то тут всі другі шанси використані.  Я завжди розуміла, що вона ніколи не буле ставитись так як я до неї, чи обнятись зі мною чи з десятьма  іншими немає різниці, подумаєш на одну стало менше. Можливо, це і хибні думки і я не права. Вона нічого мені не винна, але просто потрібно не обіцяти того, що не можеш виконати.  Я не знаю всієї ситуації, впринципі я не знаю нічого, її думок і справжнього ставлення до мене, але я вирішила для себе поставити крапку. Просто зникнути без всяких пояснень. 

Як би мені не було від цього сумно я натиснула кнопку видалити чат і заблокувати. Так, я дещо категорична в прийнятті таких рішень. Ну а що зробити? Моя гордість чи впертість не дасть можливості написати першою.

 Ось така вийшла історія, яка почалась з маленької анонімної відкриточки, про яку я не жалію. 

Доля може організувати нам випадкову зустріч,бо ми живемо в одному місті,  а зараз все, що в мене залишилось це прекрасні спогади і декілька фото, які я прикріпила на стіну...