Але ми не прощаємось

Студентка збиралась в коледж на фотосесію для випускного альбому. Халат і хірургічний костюм вперше за своє існування були так випрасувані. 

Зібрвшись з одногрупницями біля коледжу, чекали на фотографа і обговорювали на якому фоні краще зробити фото. Запросили ще свого куратора і заввіділення, після чого піднялись в аудиторію 2.3, оскільки там багато реквізиту : шприци, хірургічні інструменти,  те,  що потрібно для медичного коледжу. 

Це просто ідеальний момент для того, щоб зробити ще одне фото з своєю викладачкою. Професійний фотограф, круте освітлення, класний вигляд студентки і  викладачки також (вона завжди гарно виглядала чи з макіяжем ,чи без, в джинсах або платті, на роботі і коли виносить сміття) не скористатись такою можливістю було тупо.  Дана навіть зайшла в навчальну( безжально зірвавши в своїй уяві табличку: " Стороннім вхід заборонено", яку сама собі і придумала). 

Через декілька хвилин, вона з викладачкою вже стояли перед фотографом і дивившись в обєктив камери склали з рук сердечко. Ааа це було так мило... 

Фото вийшли нереально гарними, а головне щирими. 
Як писала Дана у повідомленні:
" З цим фото точно має бути білборд біля коледжу". 

Днів до закінчення коледжу стає все менше і менше, головний державний тестовий іспит ЄДКІ вже зданий і це найважливіше.
Побачитись з викладачкою залишилось ще два чи три рази, далі такої можливості не буде і незважаючи на те, що муза пише: 

" Але ми не прощаємось, у нас є лінія дотику- медицина і добрі взаємини"     (тільки одним повіломлення довести до сліз, людину яка завжди максимально стримана і серйозна могла лише ця жінка). 

Дана розуміла, що як раніше ніколи вже не буде. 

Ні :"Привіт, привіт" на коридорі коледжу,
ні" Все добре", " Як катання на роликах?" " А чого такі холодні руки?"(вона часто брала студентку за руку, коли щось говорила, або навіть просто так),  обіймів  та навіть просто побачити як вона пройшла взжовж коридору чи по сходах- нічого з вище перерахованого не буде...