Вона їх прочитала

Часу лишилось обмаль, ще місяць і стежка життя поведе кожного по- іншому напрямку.Зараз всі ходили на консультації в коледж і це було прекрасною нагодою завершити одну почату справу. А саме, Дана хотіла, щоб її вірші прочитала муза. 

Вона неодноразово думала як це зробити, в ідеальні було б чудово якби викладачка сама спитала щось на подобі:    "А у вас є ще якісь вірші, крім тих двох про мене"-  але таке могла статися лише в сні. Ну не могла ж дівчина просто підійти, покласти в руки свою папку і сказати:" То мої вірші, прочитайте їх". Це б виглядало добровільно примусово так сказати, хоча її муза так і сказала" Там в бібліотеці моя книжка вже є, прочитаєте". 

Пару спроб показати вірші все ж було, що правда невдалих, то взагалі не бачились в той день, або ж викладачка була зайнята розмовою з кимось іншим  і Дана не наважувалась підійти. Часом просто хотілось лишити ту папку на підвіконні напроти навчальної, але гарантій, що вона попаде в потрібні руки ніяких. В один день зібравшись з думками вона під час розмови сказала: 

"Я тут подумала, що вашу книжку я то бачила, а ви мої вірші не читали". 

" Ну а де я можу їх побачити?"- спитала муза. 

" Я можу завтра їх принести"-  сама не розуміючи, що говорить відповіла Дана. 

" Ті вірші читали тільки декілька моїх подруг і то не всі. Вони для мене означають дуже багато, та це буквально вся я в них. Всі думки, переживання, емоції, можна сказати, що там я така, яку мене ніхто не знав, зовсім інша, відкритий весь внутрішній світ. Це було нереально сміливо і з іншого боку тривожно, страшно показати це комусь, бо писала просто для себе, це було як один з видів психотерапії." - розповідає студентка. 

" З радістю, завтра тоді чекаю"- сказала викладачка. 

Все виявилося простіше ніж здавалось спочатку. Залишилось тільки завтра віддати видруковані вірші й дочекатись відгуку одного з головних критиків творчості Дани. 

 Ох і скільки всього хорошого було сказано в результаті, що і не запам'ятати. Я думаю позитивні емоції отримали обидві персони. Одного вірша там не було, студентка вирішила його звідти забрати, так само як і титульну сторінку, де писала назва майбутньої книжки і внизу псевдонім, який на той момент не потрібно було знати нікому. А, що до вірша, то він про ім'я викладачки... 

З усіх імен, що є на світі,      
Мені лише одне знайоме...