Ось він - мій день народження

Тільки відкрила очі, взяла в руки телефон.  Восьма година, і чого я так рано прокинулась, кафе замовлено аж на третю дня. У вайбері було саме те привітання, якого я чекала текст, відкриточки, запитання чи вийде зустрітись. 

Моя відповідь:" Так, ще буду мати час" (реально, так просто, без жодних відмов, що нема часу і кур'єра нової пошти). Вже в першій я була повністю готова, але не морально, хоча зустріч на 2, а потім зразу в кафе. 

Червона помада і сукня в блискітках(потім вони були на всіх і всьому) просто ідеально, саме так все пройшло. Але коли я тільки йшла то в голові був повний хаос, повна невідомість і розуміння, що я ніяк не можу контролювати цю ситуацію, треба розслабитись і насолоджуватись моментом. Всіх деталей розказувати не буду. 

Продовжимо з моменту коли коробка опинилась в моїх руках і ми їхали автобусом до кафе, як я обережно тримала той подарунок просто треба було бачити, люди напевно подумали, що я не в адекваті(може так і є) просто там були стаканчики для капучино і зефір у вигляді квітів( це зі слів викладачки, бо відкрила я вже все в кафе). 

" Ти напевно і пити з них не будеш, так на поличку поставиш як сувенір" .

 "Ну з такої чашки тобі вже і вода вином буде здаватись"-  куди ж без підколів від моїх найкращих дівчаток. 

Звісно шкода, що там не було ще однієї особи і вона ще не здогадувалась,  що через пару днів я їй також  щось подарую. 

Зранку 8 березня я чекала на свій "улюблений"  44 автобус і взяла з собою букет, бо по відомих вам причинах ні в навчальну, ні в коледж я з ним йти не хотіла. А саме попри цю зупинку викладачка деколи йшла на роботу (ну пару разів я це випадково бачила), тому я надіялась, що складуться всі карти і спокійно вручу їй цей не маленький, до речі, букет. 

Ну це було нереально бентежно, багато питань і мало відповідей: чи буде вона сьогодні йти цією дорогою, чи візьме взагалі той букет(і так за такий час спілкування, я не була на 100% впевнена), що скаже, яка реакція буде? Добре, що збоку стояла Аня, яка вже знала як заспокоювати мене в таких ситуаціях. І нарешті все за планом, а не як завжди подумала я. 

Моя муза переходила дорогу, коли я підійшла і сказала ходіть за мною. "Що відбувається?" - питання яке прозвучало. 

" Все добре" - азхз ну таке собі заспокоєння від мене для людини яка в невідомості кудись йде. 

" Я щаслива"- все, що я запам'ятала з її відповіді, знала б вона яка щаслива була я в той момент. 

" Ну тепер ми точно маємо десь сходити разом"- сказала вона, взявши букет і пішла на роботу.