Він має нагадувати про мене

Під час однієї з розмов я звернула увагу на бейдж викладачки, який хаотично був прикріплений до халата. Він взагалі своїм виглядом не вписувався в загальну картину. В коледжі зараз усі, що студенти, що викладачі носили металеві бейджі із різними логотипами, а щоб найкраща викладачка ходила з картонним і побитим життям (він не підходив до її червоних каблучків навіть по колірній палітрі) я такого дозволити не могла, до слова, я обожнюю червоний колір, коли вона одягала щось червоне це був рай для моїх очей. І я подумала, що іменний бейдж стане саме тим подарунком, що я шукала.
Щодня він буде прикріплений на її халаті, інколи дивлячись на нього вона зможе згадати про свою студентку. Те, що треба.
Але спершу я легенько натякнула, щоб подивитися реакцію, ну а раптом в неї є інший, але вона не носить його, бо цей якийсь особливий. 

"Вам потрібно змінити бейджик, цей якось не солідно виглядає" - з обережністю сказала я. 

" Та добре, що хоча б такий є" - жартома відповіла викладачка. 

Це означало як зелене світло світлофора- можна розпочинати рух і через декілька днів подарунок вже лежав на моїй поличці  та чекав коли його використають за призначенням. 

На свято Миколая мене в коледжі по плану не мало бути, тому день перед цим я вирішила його подарувати. Заходити в навчальну частину, де знаходилась майже весь час моя муза не хотіла (там невидима табличка:"Стороннім вхід заборонено"), тому лише один варіант і не факт, що спрацює це надіятись на випадкову зустріч в одному з коридорів коледжу. 

Перша і друга перерва безрезультатно, на третій вона була зайнята діловою розмовою з директором і зайшла до його кабінету.Я вже змирилась з тим, що у мене ніколи не виходить так, як планувала  і просто без жодних сподівань чекала на відробку під кабінетом, який сусідній із навчальною, до речі.
Пролунав дзвінок, всі почали розходитись по аудиторіях і моя муза також спішила на пару, але все одно підійшла до мене привітатись:

"Зачекайте хвилинку"- сказала я і поклала їй в руку свій подарунок після чого швидко втекла під кабінет, де чекала на відробку. Це напевно була  захисна реакція, бо раніше особисто я їй нічого не дарувала і не хотіла, щоб вона його повернула чи почалася театральна сцена:"  Не треба, для чого це, я не можу прийняти, не зручно". Добре, що це не про цей випадок. 

"Мати рідна" - сказала вона із величезним чи то захватом, чи здивуванням і підійшла до мене, щоб подякувати.
Ще хотіла щось сказати, але зупинилась і промовила: " Ну добре потім" (знаємо ми такі потім і пізніше, які ніколи не настають) і поспішила на пару(до лікувальників напевно, їх у цьому коледжі всі так величають). 

"Пізно ввечері я ще не спала, займалась своїми справами і була щаслива, що все вийшло. Загорівся екран телефону, бо прийшло повідомлення на вайбер. В такій годині навіть не знала від кого це може бути. Там було привітання, декілька картинок і дуже чуттєво написаний текст, підібране ідеально кожне слово і я раділа наче в перший раз, так само як і кожному повідомленню, хоча не завжди це показувала. З прекрасними емоціями я засинала в той день.

 А на наступний пари були в лікарні і мені прийшло ще одне повідомлення, але вже від одногрупниці: "Тебе шукала викладачка з фарми, будеш в коледжі, зайди до неї". 

Емоції в той момент не передати словами, я ще ніколи не була така щаслива читаючи повідомлення від одногрупниці, бо відносини з нею були далеко не найкращими.  Ставало то жарко то холодно, в деякій мірі лячно. Пульс триста ударів за секунду, я  здогадувалась про те, що це може бути також якийсь подарунок, але навіщо.Це все було не для того, щоб отримати щось навзаєм, а просто так, бо мкні  це також приносило задоволення. Але у викладачки були свої плани" - розказує читачеві Дана.

"Я думала вас уже сьогодні не буде. Ходіть за мною" - сказала викладачка.
Далі події відбувалися за секретними дверима навчальної частини, куди нам з вами не можна. 

Вийшла студентка звідти вже як під дією чар, зіниці розширені на ціле око, усмішка на пів обличчя, з пакетиком у руках, всередині якого був букет з мильних квітів та цукерки з упакуванням у медичну рукавичку (по креативності це на одному рівні з букетом із таблеток).
Дана подумала тільки про одне- обравши музу, серед сотні інших, вона не помилилась.