Чому саме муза?

Немає нічого  постійного, час не стоїть на місці. Зміни були і в коледжі. Новий семестр, викладачі, нові посади. Тепер викладачка фармакології ще й заввідділення.

 Звісно Дана за неї дуже рада. Це означало, що вона кожного дня буде в коледжі, але тоді вона з свого кабінету, переїде до іншого, де буде не одна, а оскільки Дана вже не староста двері туди їй закриті, на них невидимий надпис:"Стороннім вхід заборонено". А взагалі то це велика відповідальність, а не просто ходити по коридорах на каблучках з поважним виглядом. 

" На той момент я думала, що це повний капец, будучи на такій посаді вона точне не буде поводитись як раніше, ну типу заввідділення і якась там студентка, зовсім інші рівні,  як це буде виглядати зі сторони, на ніякі обійми я і не розраховувала більше, але насправді я вірила в те, що вона не така як інші і не зловить зірочку, а залишиться такою ж щирою, доброю, ввічливою, найкращою." - ділиться спогадами студентка.

І я вам скажу, що очікування її не підвели.
Дещо все-таки змінилось, нові обов'язки забирали на себе майже весь вільний час. Тобто моменту, щоб десь зустрівшись під час перерви на коридорі поговорити не було. Ця прекрасна жінка завжди кудись спішить - то на пару, то з неї, то віднести документи і так нескінченно. Буквально зупинившись на пару секунд, щоб привітатись і обняти вона питала: 

"Привіт, все добре?". 

"Добрий день, так. А у вас?"- попри те чи добре, чи ні відповідала студентка, вона була рада цьому і писала в своїх нотатках.

Хто я для неї, ось яке питання,
Лишаються лиш сподівання,
Що серед цього хаосу й рутини
В одну секунду вільної хвилини
Вона згадає про студентку свою
І більшого я навіть не прошу.
На жаль, думки читати я не вмію,
Та все прекрасно розумію
І навіть зі своїм поганим зором,
Я бачу музу, що йде коридором. 

Реально вона стала її музою, адже найперший вірш і потім наступний був написаний для неї і про неї. Потім ще був для викладачки з педіатрії, але зовсім не під тим натхненням і емоціями. Далі вже почались зовсім інші теми для написання, ті які тільки можна придумати, пов'язані з реальністю і вигадані, депресивні  та певною мірою мотиваційні. Це було дуже незвично, кожному новому віршу раділа як вперше, могла і два за день скласти, або щодня новий, і це виходило якось легко, не прикладаючи багато зусиль, вже тоді вона розуміла, що це точно колись має прочитати людина яка стала для неї прикладом, мотивацією, одним словом музою(так і будем її називати впродовж твору). 

Одного звичного, буденного дня Дана просто підійшла і сказала два останні рядки цього вірша.
І бачити у відповідь, великі здивовані очі, в яких читалось:" Боже, це що реально про мене" - було нереально приємно. Хоча то напевно не сильно було зрозуміло, що, як і до чого тут муза, але все ж нова іскра в спілкуванні з'явилась. 

"Чи розуміла муза в той момент як багато для мене значить, чи думала, що я божевільна мала і все роблю для приколу і для кожного другого - невідомо". І Дана не розуміла, чого серед цілого коледжу викладачів, так само гарних, розумних, її тягнуло само до однієї, це не пояснити ні одним законом фізики.