Це точно не першоквітневий жарт?

День за днем безтурботне студентське життя проходило. Через тиждень мала розпочатись виробнича практика  на яку всі так чекали, бо це можливість не тільки поспілкуватись з пацієнтами, а й вдосконалити свої практичні навички і здобути нові.

 Одна субота на місяць була робоча, студенти приходили на пари як і у звичний день.І як ви вже зрозуміли в календарі була якраз субота. 5 хвилин до своєї пари  Дана вирішила зайти в аудиторію до одногрупниць, в яких була мікробіологія. Нічого не підозрюючи, з легкістю відкрила двері і... 

"Добрий.." - Не встигла договорити дівчина.

"Добрий день, і дуже дякую за вірш" - в ту ж секунду сказала викладачка(тепер вона не виглядала такою строгою і неприступною як раніше, але при розмові з нею ще деякий час руки все ж тремтіли). 

Це було так неочікувано, що Дана навіть нічого не відповіла, просто усміхнулась у відповідь і пішла за парту до подруг, вона думала, що ця зустріч буде не так раптово, але все одно була дуже їй рада. 

" Так не зручно вийшло, я ж нічого не відповіла, треба виправляти" - подумала дівчина. 

Виходячи разом з викладачкою з аудиторії сказала: 

" Вам справді сподобався вірш?" 

" Так, звичайно, ще раз дякую, а відкритка у дверях також від вас?" 

Ого, такого розвитку подій вона не чекала, чітко поставлене запитання від якого уже не втекти(а на що можна було сподіватись, пишучи однакові куплети в обох випадках, все ж було очевидно). 

" Від мене"- відповіла Дана, не маючи іншого виходу, і не розуміє, які слова почує далі. 

" А чому інкогніто, треба було підписати."- сказала жінка. 

"Ну так вийшло(вийшло, що відкритка яка мала залишитись анонімною назавжди, вже не анонімна) .

Підписати, а потім як нічого й не було приходити на пари, ні і ще раз, ні. 

"Можна вас обняти?" - спитала Дана, не розуміючи звідки в неї взялась така тактильність. 

"Треба, а не просто можна"- відповіла викладачка. 

І ось цей самий момент, це було дуже щиро і мило, і дивно водночас(пишучи вірш і в думках не було, що все може закінчитись так класно, але це зовсім не кінець, це початок чогось нового і надзвичайно цікавого). 

"Якщо буде щось потрібно, звертайтеся" - сказала наша загадкова персона. 

" Звісно"- відповіла студентка з думкою:" Та що мені ще може бути треба, хіба, що нова доза обіймів". 

Це не було схоже на реальність, якби хтось сказав, що у 2.10(номер аудиторії) мене чекає такий приємний сюрприз подумала б,  що це квітневий розіграш (події відбулися 1 квітня)"- ділиться спогадами головна героїня. 

Зайшовши на пару вже до своєї аудиторії, всі помітили цей чудовий настрій, але про його причину їм знати не потрібно.