Глава 37

Востаннє я була в будинку Колінзів на весіллі Кая. Прикро, що сьогоднішня подія не така «весела»... 

За вікном швидко стемніло і сутінки покрили місто. Хмари вирішили показатися і закривали собою зірки... Це був жахливо похмурий день.  

Я допомагала прибратися Теї і місіс Колінз. Вони вирішили відпустити прислугу, тому все робили самі. Потім Тея поїхала до Саллі, яка весь цей час перебувала в свого батька. Кріс пішов до себе, а місіс Колінз зачинилась в спальні. Лише тихі схлипи періодично доносились з-за дверей. Але в цьому домі хороша звукоізоляція, тому не можу сказати, що точно знаю, як часто вона це робила.  

Кай сидів в альтанці біля дому і пив каву. Вірніше, я йому її зробила, але хлопець так і не торкнувся напою.  

Ночі були холодними, тому я загорнулася в покривало. В руках тримала чашку гарячого митного чаю.  

Я сіла поруч, вірніше, пригорнулась до нього, заставивши обійняти мене.  

— Все добре? — питає Кай.  
— Хіба може зараз бути добре? — поставила риторичне запитання. 
Хлопець не відповів. Він сильніше закутав мене в покривало і стиснув своїми руками. Тихо пискнула, бо це все ж було надто сильно.  

Тут було темно, оскільки Кай не ввімкнув світла (так, вони провели його сюди). Тому я витягнула свічку, яку несла з собою.  
— Маєш запальничку? — цікавлюсь.  
Хлопець риється в кишенях і дістає звідти потрібну мені річ.  

Він мовчки запалює свічку і маленький вогник освітлює невеличку місцевість.  
Я спостерігала за тим, як віск капав на підставку. Ледь відчутний вітерець час від часу, виявляв бажання «поквитатися» зі свічкою за те, що вона виділяє нам крихту свого тепла.  

— Паршивий день, — раптом порушує тишу між нами хлопець.  
— Справді.  
— Навіть не скажеш, що з часом буде легше? — тихо питає, притискаючись до мене.  

Я віддаю йому кружку з вже холодною кавою і сама роблю ковток чаю.  

— Я не можу так говорити. Я ж навіть не розумію, що ти зараз відчуваєш, — з болем промовляю, — Мені не доводилося втрачати когось з батьків. Я їх навіть не мала... 
— Повір, — видихає тепле повітря, — Краще думати, що вони десь є і з ними все гаразд, навіть, якщо їм байдуже до тебе, ніж знати, що хтось з них ніколи не повернеться, — переконує Кай.  

Мабуть, я обманула. Нехай мені не відомо, що в нього на серці, але я відчувала наскільки йому важко. І це не лише знання, що, якщо хтось помирає, то комусь від цього погано... Ні. Це те, що називають співчуттям... Тобі боляче тому, що комусь з важливих тобі людей, теж боляче.  

Ком в горлі не дає промовити ні слова. Мені прикро, що все так сталося... Шкода містера Колінза. Проте я запам'ятаю його, як впевненого і міцного чоловіка зі стальним серцем, не дивлячись на те, що саме це й було неправдою.  

— Хочеш знати, що мені сказав тато? Тоді, в лікарні... — питає Кай.  
— І що ж? — цікавість завжди була моєю слабкою стороною. 
— Що я ідіот, — видає смішок, — Тому, що втратив тебе.  

Здивовано округляю очі.  
— Що таке? — не розуміє Кай мого подиву.  
— Тея буквально ті ж слова сказала сьогодні мені... 

Несподівано хлопець сміється. Це не той сміх, що лякав мене... Він був теплим, не таким гучним, адже всі вже сплять, і відкритим. 

— От же... Зараза мала, — по-доброму каже, маючи на увазі Тею, — Вона завжди була нього схожа. 

Я теж посміхаюсь і обнімаю хлопця, поклавши руки на його шию. На відміну від мене, Кай сидить в одній футболці, тому я хочу поділитися з ним величезним покривалом, яке притягнула.  

Хлопець кладе руки мені на талію і стискає її.  
— Я повинен тобі дещо розповісти...— промовляє.  
— Кай, якщо в тебе виявиться ще якась «наречена» то клянусь... 
— Ні, — сміється, відхиляючи голову, — З чого такі думки?  
— Навіть не знаю! — з сарказмом говорю.  
— Добре-добре, — здається, — Спокійно. Я хотів розказати про те, чому насправді тоді кинув академію... 
— А-а-а, — протягую, розуміючи про що він, — Ну, вперед, сповідуйся, — дозволяю.  

Хлопець здивовано дивиться, а потім починає мене лоскотати. Я задихаюсь від сміху і прошу його «зжалитись» наді мною.  
— Ти стала дуже борза, — замічає.  

Я нічого не сказала, налаштувавшись на драматичну розповідь.  
— Кріс вже встиг тобі розказати, що я не лише ходив в «художню», — каже Кай, маючи на увазі його бої.  
— Так, — киваю. 

Хлопець повертає мене у вертикальне положення і садить собі на коліна. Я кладу йому голову на плече, а він переплітає наші пальці між собою.  
— Одного разу я перейшов межу, — зізнається, — Тоді тато якраз розказав про свої «плани» на нас і я розізлився. В мене ще з підліткового віку були проблеми з контролем гніву... 
— Ти зараз серйозно? — щиро дивуюсь.  
— В мене були роки практики, тому зараз я можу легко стриматись. Словом, тоді мені цього не вдалося і хлопець, який був моїм суперником серйозно постраждав. Він потрапив в реанімацію. Тато лютував, коли про це дізнався, але оплатив йому лікування і домовився про все з його батьками. Я тоді декілька разів приходив в лікарню, але так і не зміг всього забути. Після того я й вирішив, що краще мені бути біля Кріса і тата. Вони допомогли мені впоратись з усім.  
— Тому ти й погодився працювати на свого тата, — закінчую замість нього.  

Кай нічого не говорив і лише чекав, що я робитиму. Я дужче обійняла його та вдихнула запах кавових зернят.  
— Чому ти саме зараз вирішив розповісти про це? — відсторонююсь, щоб уважно подивитися йому в очі.  
— Хочу, щоб ти знала все, — просто каже і на моїх очах вже з'являються сльози, — Чорт, Кет! Ти знову це робиш... 
— Що?  
— Плачеш!  

Я миттю стираю сльози.  
— Це було вже точно востаннє.  
— Це через те, що я розповів? — напружено запитує.  
— Так, — погоджуюсь, — Але справа не в тому, що я розчарувалась в тобі чи щось таке... Я просто не очікувала, що ти поділишся зі мною цим, — зізнаюсь.  
— Я б все одно рано чи пізно розповів.  
— Ну так, але... 
— Боже, до тебе, що справді так довго доходить? — відчайдушно сміється, ніби сподівається, що я зараз переконаю його в протилежному.  

Кай знову лізу рукою в кишеню і дістає звідти якусь невеличку картонку. Я розгортаю її і бачу, що це та сама листівка, зроблена майже два роки тому на Різдво. Вірніше, на наступний день.  
— Звідки вона? — вражено питаю.  
— Тато віддав, — тихо відповідає він.  

В цю мить вітер сильніше подув, показуючи свою могутність, але свічка так і не згасла.  
— Він весь цей час тримав її? Навіщо?  
— Знав, що колись я скажу правду. А як ні, то планував віддати мені, щоб я жалів про це до кінця своїх днів. 
— Про того хлопця? Твій тато за цю правду так хвилювався? — не розуміла я.  
— Ні, — заперечує.  
— Тоді, що ще ти мені не сказав? — починала злитись, а він тільки посміхався і знову дивився на мене, як на дитину.  

Я стиснула пальці на його плечах, заставляючи скоріше вже говорити.  
— Що кохаю тебе, дурочка, — сміється. 

Здається, моє серце щойно зупинилось і почало битися в швидшому темпі.  
— Що? — підтверджуючи його слова про дурочку я тупо перепитую.  

Кай і не думав повторити свої слова. Натомість, він насміхався, спостерігаючи за тим, як вони вплинули на мене.  

Я, перебуваючи в ейфорії, піднімаюсь і виходжу з альтанки та починаю скакати, ніби ненормальна. Я знаю, що це не правильно робити в такий день, але чорт забирай, я щаслива! Я хочу стрибати до неба від щастя і радості! Якщо ви не вірили в те, що якісь слова можуть зробити людину неймовірно щасливою, то ось вам доказ на моєму прикладі. Я сміюся і постійно прислухаюсь до пульсу, наскільки він частий.  

Десь поодаль чую сміх Кая, але мене це не хвилює. Він кохає мене! Він сказав це! Він визнав це!  

Мене зупиняють, поклавши руки мені на плечі і притягнувши до себе спиною.  
— Що, як я зараз скажу, що пожартував? — гаряче дихання біля вуха заставляє коліна тремтіти. Але я переконана, що це лише через стрибки!  
— Я вирву тобі язик і ще одну важливу деталь тіла, — з милим виразом обличчя, обіцяю йому.  

Кай посерйознішав і кивнув, почувши мої погрози та зрозумівши, що такі жарти я не сприймаю.  

Я сама розвернулась в його руках і на носочках наблизилась до нього.  
— Я теж кохаю тебе, — зізнаюсь.  
— Я знаю, — хмикає хлопець.  
— Ну ти й козел, — закочую очі.  
— Припини, я ж не сліпий. Я бачив, як ти облизувалась, коли я був без футболки, — грає бровами, — Ти, часом, не маніячка? А то виглядало так, ніби ти хочеш мене з'їсти, — вдає, що збирається вкусити мене за ніс і мені стає смішно.  
— Звісно. Прямо тут тебе зґвалтую і порубаю на шматки, щоб легше можна було почастувати тобою, — серйозно кажу. 

Ми завмираєм, уважно вдивляючись один в одного, роздивляючись кожну дрібничку.  
Проте, так само скоро відмираємо з дружнім сміхом і гарячими поцілунками.  

*** 
Крістіан Колінз прокинувся від якогось звуку, що йшов знадвору. Вони відчинили всі вікна, щоб провітрити будинок та запустити чисте повітря.  

Протерши очі руками, хлопець піднявся та підійшов до вікна. На його обличчі з'явилася посмішка, коли він побачив, як Кет почала стрибати і верещати з якогось дива.  

Смішна дівчина, — подумалось йому.  
Вона вже вдруге за сьогоднішній день заставляє його посміхнутися. Він вирішив набрати номер дівчини, яка теж мала таку здібність і поруч з якою хлопець був готовий бути постійно, насолоджуючись її легкістю та добротою.  

Тут він знову кинув погляд на Кеті.  

Ні. В цієї з добротою все не так легко. Вона й шию зможе перегризти, якщо постарається.  

*** 
Тея приїхала до будинку саме в той момент, коли почула сміх свого брата. Вона вийшла з машини, тримаючи за руку Саллі і спробувала зрозуміти, що тут відбувається.  

Єдине, що дівчині було ясно — Кеті змогла розвеселити Кая. І її теж.  

— Мама, чому дядько Кай так голосно сміється? — потягнула Саллі Тею за руку.  

Тея повернулася на мить до них і захотіла теж сміятися. Ось так просто, відпускаючи зі сміхом біль... Не зі сльозами.  

— Тому, що він знайшов дещо дуже важливе.  
— Тітку Кет? — здогадується прониклива принцеса.  
— Так, — розсміялася Тея і пригорнула дівчинку до себе.  

Вони стояли, спершись об машину і дивилися на те, як двоє людей змогли нарешті відкритися по-справжньому.   

Психи, — красномовно подумала Тея про свого брата та його дівчину.  

*** 
Місіс Колінз так і не вдалося заснути. Вона не торкнулася жодної сорочки свого чоловіка... Вона не змогла навіть спати тут, тільки сьогодні зайшла до кімнати, заснувши вчора на дивані у вітальні.  

Зараз жінка відкрила мокрі від сліз очі, які вже дуже злипались через те, що вона нанесла туш перед виходом і тепер добре розмазала її. Руки місіс Колінз були схрещені на грудях і притискали до себе рамку з фотографією.  

Вона вирішила подивитися, що там відбувається, тому вийшла на балкон. Вдихнула холодне повітря і з усіх сил намагалася взяти себе в руки. Поклала одну руку на перила, другою продовжувала тримати рамку.  

Перед її очима показалась вельми весела картина: Кеті почала втікати від Кая, а він біг за нею та обіймав так сильно, що вона пищала, що немає чим дихати.  

Спершу, місіс Колінз спохмурніла, згадуючи минуле... Тоді, коли її чоловік так бігав за нею, дарував їй крадені з клумб квіти тому, що на інші грошей не вистачало... 
Втім потім, вона підняла голову до неба, знову прижимаючи фотографію, де вона стояла в обіймах разом з батьком її дітей.  

Гіркі сльози почали текти по її обличчю, але вона не звертала на них уваги. Жінка дивилася на одну єдину зорю, яка показалася в той момент, коли хмари вирішили нарешті покинути небесний простір.  

— Ти все ще зі мною, — прошепотіла вона, посміхнувшись від теплоти, що розлилася в її грудях.  
Знову опустила погляд і саме тоді її син нахилився та поцілував Кет. Дівчина впевнено поклала свої руки на його плечі, тримаючись таким чином.  

Поодаль стояла Тея та закривала очі Саллі, якій ще рано було бачити такі сцени. Сама ж дівчина, дістала з заднього сидіння солодкі палички і їла, споглядаючи за Каєм і Кеті.  

Миті щастя такі короткі, що тобі завжди здається, ніби ти ніколи й не відчував цього. Проте, будьте певні — ви знаєте, що це таке. Варто тільки згадати, що робило вас щасливим в якийсь конкретний момент. Можливо, це було смачне морозиво, смішна історія друзів, обійми рідних, музика, фільми, серіали та навіть зарплата! Усвідомлення того, що ми вже були щасливими заставляють вірити в те, що ще знову відчуємо ті емоції. Не відмовляйтеся від чарівних слів: «Все буде добре». Буде. Обов’язково буде.