Глава 35

Кай мовчки продовжив їхати до лікарні. Я думала, що зараз все йде на краще, але схоже, що доля вирішує підкинути нам нові випробування.  

В приймальній нам сказали куди йти і Кай взявши мене за руку, повів за собою. Їдкий запах лікарні відразу обхопив мене, я трималася за хлопця, підтримуючи його. Мені було страшно тому, що я не знала, чого очікувати.  

Тея стояла біля палати та плакала, Саллі не було, мабуть, вона попросила когось посидіти з нею. Кріса теж не було в коридорі, але їхня мама сказала, що він в палаті з татом. 

— Як тато? — не звертаючи уваги на стан мами та сестри, спитав Кай.  
— Погано, — сказала його мама, в якої очі були дуже червоними від сліз.  

Кай скрипнув зубами і присів на одне з крісел. Я підійшла до Теї і обійняла її. Вона схопила мене тремтячими руками і дужче заридала.  
— Тш...— шепотіла я.  
— Кет...— крізь схлипи промовила, — Він ледь говорить... Я ще ніколи тата таким не бачила.  

Я не знала, що тут сказати, тому просто гладила її по волоссю, намагаючись заспокоїти.   
— Де Саллі?  
— Залишилась в сусідки. Я не хотіла брати її з собою... 
— Тримайся, Тея. Я не можу сказати, що все буде добре, бо... 
— Бо не буде, — закінчила замість мене, — Нас покликали, щоб ми...попрощалися. 
Це вибило мене з колії. Я не знала, що все настільки погано. 
Саджу Тею на крісло, сідаю поруч і кидаю погляд на Кая.  

— Хей, — кличу його, сівши ближче.  
Зараз Кай сидів, зігнувши руки і поставивши лікті на коліна. Ми встигли накинути на себе халати, поки бігли сюди. Хлопець прислонив голову до рук і дивився вниз. Хоча я знала, що зараз його думки не тут, а з чоловіком, який знаходиться за дверима навпроти.  

— Кай, ти йди до тата, — каже його мама.  
— Кріс... 
— Нічого, він... Встигне вам всім все сказати... Йди вже тому, що... 
Вона хотіла сказати: «тому, що ваш тато може не встигнути зробити це пізніше», але їй важко було промовити жахливу правду.  

Кай піднявся і поцілував мене в щоку перш, ніж зайти туди. Тея пішла слідом.  

Місіс Колінз сіла біля мене і стиснула руку.  
— Я рада тебе бачити, — говорить, — Добре, що ти приїхала, — вона повертає до мене очі повні сліз, — Каю буде потрібна твоя підтримка. 
— Вам теж вона потрібна, — тихо відповідаю, дивлячись на сильну жінку, яку зараз ламає на частини від болю, який ще довго переслідуватиме її.  
— Я витримаю, — посміхається, хоча я бачу, що вона ледь тримається.  
— Місіс Колінз, вам не потрібно зараз бути сильною. Вам боляче, то нехай цей біль вийде разом зі сльозами. Не потрібно показувати, що ви все можете подолати, бо в такій ситуації ви безпорадна, — так, можливо, я була жорстокою, але краще, щоб вона почула мене саме в цей момент, — Але знаєте, що ви можете зробити?  
— Бути поруч, — гірко відповідає.  

Я замовкла, але не відпустила її руки. Місіс Колінз дивилася так, як хвилину тому дивився Кай. Я не знала, як можу зарадити чи допомогти, тому прислухалась до своєї ж поради: просто була поруч.  

Минуло хвилин 20-25, коли Кай пулею вилетів з палати. За ним вийшла Тея вся в сльозах і Кріс, який... Теж виглядав погано. Я підійшла до нього та міцно обійняла.  

— Йди до нього, — каже він, — І... Похорони завтра, — додаю останню фразу чим добиває мене.  

Лікар та дві медсестри забігли в палату. Крізь відчинені двері я побачила лежачого чоловіка, який помітно схуднув та осунувся. Місіс Колінз не витримала, дивлячись як її чоловіка відключали від апаратів. Вона впала на коліна, а разом з нею Тея, яка обіймала свою маму, так само не стримуючи сліз. Дві жінки сиділи на підлозі в лікарні і працівники цього закладу йшли повз та зі щирим співчуттям дивилися на них.  
— Йди, — повторює Кріс, — Не дай йому натворити дурниць.  
Я кивнула і наостанок поцілувала хлопця в щоку так само, як раніше зробив Кай.  

Стираючи з обличчя свої сльози я побігла вниз на паркінг. Я не бачила чи є Кай в машині, бо вікна все ж затоновані, але спробувавши за ручку побачила, що вона зачинена. Втім, не встигнувши відійти, почула звук автоматичного відкривання замків. Залізла в машину.  

Кай курив навіть не відчинивши вікна, але коли я сіла, все ж зробив це. Він не плакав, ні сльозинки, але по очах було видно, що тільки що він залишив частинку себе разом з батьком.  
— Пробач, — раптом вибачається хлопець.  
— За що? — здивовано дивлюся, як він нервовими рухами підносить сигарету до губ. 
— За наше зіпсоване перше побачення, — сміється і мені неймовірно погано від цього сміху, — За те, як сказав тато, ти цього точно не забудеш.  

Його сміх ставав голоснішим, але водночас пустота, яка захоплювала хлопця в свою темряву, лякала мене. Не витримавши я приклала долоні до його обличчя. Викинула сигарету та притягнула хлопця до себе і поцілувала.  
Мої рухи були боязкими, можливо, дещо незграбними, але за мить Кай сам взяв ініціативу в свої руки. Схопивши за талію він посадив мене на свої коліна. Руки задерли кофту і торкнулися голої шкіри, яка відразу покрилася мурашками від холодних долонь. Я обвила руками його шию і сама притиснулась ближче, вдихаючи запах сигарет перед тим, як знову поцілувати. Кай розстібнув мою кофту, я зняла з нього футболку. В салоні ставало все жаркіше...  

Майже одночасно ми зупинились і я приклала свою голову до його. В обох збилося дихання, я не могла вирівняти серцевий ритм.  
Хлопець підніс руку до мого обличчя і стер сльози, які й досі не припиняли текти.  
— Кет, я щойно втратив батька...— говорить хриплим голосом, — Я не витримаю ще й твоїх сліз.  

Я дивилася в свої улюблені зелені очі і додала ще одне слово, що описувало його — сильний. Не лише фізично, а й ментально... Він сильна людина і я пишалася ним. Прямо зараз, в цей момент я пишалася цим хлопцем, пишалася, що він не поїхав звідси, а лише зупинився, щоб усвідомити те, що сталося.  
— Я не плакатиму, — обіцяю.  
Кай зітхає і повертає погляд на дорогу.  
— Хочу поїхати звідси, — зізнається.  
— Не зараз, Кай, — торкаюсь губами його шиї, — Тобі треба піти до мами, до Кріса і до Теї.  
Він мовчав. 
— Будь зі мною, — просить нарешті.  
— Я і так з тобою, — відповідаю.