Глава 30

Вас коли-небудь залишали нянькою для малих дітей? Мене ні. І сьогодні стався особливий випадок. У Роуз та її чоловіка була річниця весілля, а Тея поїхала робити фотографії для альбому якоїсь співачки. І обоє мають малих дітей! Тож, яке рішення? Правильно, тітка Кеті!  
Мене витягнули з роботи, заплативши іншій дівчині, щоб вона вийшла сьогодні за мене. Я приїхала до квартири Теї і чекала, щоб Розі привезла Сема. Якщо чесно, то саме за нього я боялася більше, адже він ще такий маленький. Страшно зробити щось не те. Саллі вже сама могла приготувати собі їсти, тому від мене вимагалося лише наглянути за нею.  
Я приготувала суміш для Сема і погодувала його. Дивно, що нічого не переплутала. Сем смачно поїв та ліг спати, я поклала його в ліжечко, а сама пішла до кімнати Саллі.  
Квартира Теї розрахована на більше, ніж двоє людей. В неї три кімнати, вітальня і кухня. Все виконано в стилі лофт. На кухні замість стола, була барна стійка, біля неї стояли високі стільці. Щось підказувало, що це не вона вибрала цю квартиру. Можливо, це був Кріс. Кріс!  
Несподівана ідея приходить до мене і я біжу до телефону, який лежить на тумбочці у вітальні. Хто ще може краще справлятися з дітьми, як не хлопець, який має молодших брата і сестру?  
— Ало, — хриплий голос відзивається в слухавці.  
— Привіт, це Кет. Ти спиш? — здогадуюсь і намагаюся згадати чи не казав він мені останнім часом щось за роботу?  
— Вже ні, — чую, як він позіхає і, здається, потягується, — Що ти хочеш? — відразу розуміє, що якась мета мого дзвінка все ж є.  
— Ем...— думаю, чи варто говорити про це, чи може все ж дати йому поспати?  
— Кажи, — знову цей наказовий тон!  
— Тея і Роуз залишили мене дивитися за їхніми дітьми, — все ж розказую.  
— Ясно, я скоро буду. Ти в Теї?  
— Так.  
Хлопець вибив і я видихнула. Добре, що він приїде, а то бути поруч з малими мені дещо... Некомфортно. Не те, щоб я не ладила з дітьми, просто всі вони різні. Пощастило, що зараз Сем спить, а Саллі дивиться мультики. До речі, про Саллі... 
Заходжу в її кімнату, яка майже повністю покрита тілесними шпалерами. Тільки біля її ліжка, стіна обклеєна постерами з фільмів.  
— Хочеш їсти?  
Дівчинка крутиться на своєму кріслі перед комп’ютерним столом.  
— Ти замовиш їжу?  
— Ей, я можу і образитися! — сміюся. 
— Не ображайся, але ти ж знаєш, як готуєш. 
Зійшлися на тому, що я йду замовляти піцу і вона не скаже про це мамі. 
— Слухай, до нас зараз приїде Кріс...— кажу Саллі і її очі хитро примружуються.  
— Дядько Кріс? — вигнула свою акуратну маленьку брову.  
— Дядько Кріс, — підтверджую.  
— То, може... 
— Саллі!  
Вкотре дивуюсь розуму цієї дівчини. Ще така маленька, а вже знає все краще за інших.  
— Ну добре, мовчу, — опускає очі, одягає навушники на вуха та повертається до комп’ютера.  
Я сіла у вітальні та розгорнула якийсь журнал про фотографів, що стояв на столику. Тут є кілька яскравих закладок, що показують, що Тея вже не раз переглядала його.  
Дзвонив Ерік і казав, що він приїде за кілька днів. Хлопець поїхав в сусіднє місто, по роботі. Що він збирався там робити я не знала та й не дуже мене це цікавило. Дітей ж мені довірили на два дні (Розі хотіла добряче так відпочити)... Тож те, що Ерік не тут, було тільки на руку. Він не любив сидіти з дітьми навіть, коли поруч був хтось з їхніх батьків.  
Я почула, як відчиняються двері. Піднялася та пішла до коридору.  
— Я маю свої ключі, — пояснив з посмішкою хлопець.  
— В тебе ще є сили посміхатися? — запитую з цікавістю, поки Кріс вішає свій піджак.  
Його майже завжди формальний стиль одягу, забавляв мене. Я часто говорила йому, що так він дуже нагадує агента ЦРУ. Ще б сонячні окуляри і не відрізниш!  
— В мене немає сил ні на що, — зізнається і проходить повз мене до вітальні.  
З розбігу стрибає на диван і ставить подушку під голову.  
— Здається, ти хотів допомогти мені? — нагадую йому.  
— Здається, цього хотіла ти. Це ж ти казала: «Кріс, приїжджай, я тут без тебе не впораюсь», — зробив свій голос писклявим, а я аж рот відкрила від таких заяв!  
— Не було такого! — обурююсь і чую сміх на задньому плані.  
Спершись об стіну на нас дивилася Саллі і сміялася.  
— Хей, малявка, — піднімається Кріс, щоб поглянути на дівчину.  
— Привіт, дядько Кріс, — Саллі підійшла до нього і обійняла.  
— Привіт. Тебе Тея не навчила тому, що підслуховувати не гарно? — цікавиться він, заглядаючи їй в очі.  
— А тебе не вчили говорити тихіше, якщо ти не хотів, щоб вашу розмову почули? — невинно хлопає очима.  
Кріс сміється, схвалюючи таку розумну відповідь.  
— Ну все, — припиняю цей балаган, — Саллі йди мий руки і чекай на свою піцу.  
— Добре, — зітхає дівчинка, — Залишу вас самих, — і підморгує Крісу. Підморгує! Вона! Крісу!  
Ця дитина зведе мене з розуму. Тея точно не її рідна мама? Надто вже вони схожі! Особливо злить те, що їх спільно ціллю є звести мене з Крісом, не дивлячись на те, що я з Еріком.  
Кріс і я лише сміємося з такого напору, але розуміємо, що нам це точно не грозить. Ми стали близькими друзями. І зараз все не так, як було з... З тим, чиє ім’я я не називаю.  
— Ти в курсі, що дітям не варто давати шкідливої їжі на ніч? — питає Кріс.  
— Знаю. Але або так, або вона буде голодна, бо те, що приготувала я, Саллі їсти не буде... Та я теж, власне.  
— Хто б сумнівався, — хмикнув хлопець, — Коли вже прибуде та піца? Я теж голодний, з роботи тільки прийшов...— протирає очі долонями і видихає.  
— Ти був на роботі?  
— В мене в кабінеті дуже зручний диван, — заспокоює.  
— Ти тепер весь час проводиш в офісі? — цікавлюсь і сідаю біля нього.  
Він повертається до мене і я бачу, що хлопець думає над чимось... Ніби вагається: чи варто казати, чи ні?  
— Не лише я, — повільно починає, — Кай... 
— Мене це не цікавить, — відразу перебиваю його, не бажаючи слухати.  
Я встала і пішла на кухню. Налила в стакан соку, що витягнула з холодильника.  
— Невже? — скептично запитує.  
— Так, — рівним тоном відповідаю.  
— А я думаю, що ти обманюєш себе.  
— Йди клич Саллі, — сказала, коли почула дзвінок в двері.  
Пішла відчиняти. За дверима стояв кур'єр і тримав дві коробки з піцою в руках. Я розплатилася і віднесла все до кухні.  
— Можна я поїм в кімнаті? — питає Саллі.  
— Добре, але ти потім і приберешся, — погодився Кріс.  
— Без проблем, — радісно відгукнулась дівчина і взяла тарілку зі своєю улюбленою сирною піцою.  
В нас була салямі. Я розкрила коробку і поставила її на «стіл». Поклала тарілки і взяла одну собі. Прибори теж поставила, хоча ми не збирались ними користуватися. Просто взяли по шматку в руки і їли, запиваючи колою.  
Плакало моє правильне харчування. Але кажуть, що краще здорове чи не так? Ну, а для того, щоб воно було здоровим, мені необхідно, щоб піца була присутня в цьому раціоні.  
— То, чому ти постійно на роботі? — питаю, щоб між нами не було цього не зручного мовчання.  
— Тому, що ми не хочемо більше тягнути на собі бізнес батька, — дивує мене хлопець.  
— В якому сенсі? У вас же все було добре. 
— Так, за винятком, що жоден з нас не бажає працювати в тій фірмі.  
— Чому саме зараз до вас прийшла така ідея?  
— Тому, що ми точно не кинемо все просто так. Саме зараз нам вдалося зібрати необхідну суму, щоб триматися на плаву ще багато років. І ми можемо віддати борг містерові Олсену, — тепер Кріс дивиться на мене, ловлячи реакцію, якої, в принципі, немає.  
— То, — роблю ковток соку, — Все закінчиться? — тихо запитую.  
— Якомога швидше, — киває Кріс, — Я знаю, що ти зараз з Еріком і попросила Кая, щоб він не з'являвся в твоєму житті, але... 
— Немає ніяких «але», — різко відмовляю, — Ти прекрасно знаєш, яка я була в перші дні, коли... Словом, ти зрозумів, — говорити ставало дедалі важче, — Надто пізно. Ти правий, я з Еріком і все. Закрили тему. 
За що я вдячна Крісу так це за його розуміння. Він легко замовк, не сперечаючись і ми продовжили їсти піцу, яка вже охолола.