Глава 29

Кілька місяців потому

— Ого, в тебе хороші результати, — каже Роуз, поки я тримаю очі закритими.  
Ми домовилися, що вона перша погляне, які в мене бали з усіх предметів. Я закінчила перший курс! Тобто, два семестра. Насправді, я дуже хвилювалася під час екзаменів, тому зараз і сумнівалась чи добре все здала.  
— Правда? — не вірячи прошепотіла.  
— Чиста! — відповідає подруга.  
— Ура! — кричу я на цілий дім.  
— Тихо, — шикнула на мене дівчина, — Розбудиш Сема.  
— Вибач, — зменшую тон.  
Сем — це син Роуз, який вирішив показатися на світ раніше терміну. Ми всі так злякалися, коли подзвонили з лікарні, але добре, що все обійшлось і тепер Розі не відходить від сина ні на мить. Я сиджу в її будинку і насолоджуюсь цим сімейним затишком, якого, часом, мені дуже не вистачає.  
— Що там у вас з Еріком? — цікавиться Розі під час того, як заколисує малого.  
— Все добре, — відповідаю та відпиваю гарячого трав'яного чаю.  
— Він не планує робити тобі пропозиції?  
— Ммм... Наче, ні.  
Ми з Еріком живемо вже кілька місяців разом. І, на диво, мені подобається це життя. На вихідних ми вибираємось погуляти або ж їдемо в гості до Аліси. Нажаль, вона не дуже жалує Еріка, але все ж мириться з його присутністю в моєму житті. Він створює мені той комфорт, який я хотіла. Тільки я все одно постійно напружена і насторожена. Ніби, боюсь того, що має статися. Передчуття — погана річ. Ненавиджу жити в очікуванні та страху.  
Тея припинила свої страждання по Алексу. Вона оформила опіку над Саллі і хлопець погодився з її рішенням. Тепер вони живуть в квартирі Теї, їздять по виставках, в яких дівчина бере участь і навчаються самостійному життю.  
Джер підтримує сестру після родів. Вони дуже зблизились за останній час, хоча він і досі говорить, що це лише через його племінника. Маю сказати, що мій хресник — прекрасний малий. В нього чарівні оченята і, коли я тримаю його на руках, то не хочу відпускати... Волею-неволею, задумуєшся над власною сім’єю...  
— А ти б хотіла? — допитується дівчина.  
— Мабуть, так.  
— Мабуть?  
— Припини, — дратуюсь, — Я не хочу про це говорити.  
— Мама питалася за це, а не я, — ображається подруга.  
— Не треба, — прошу її і підходжу ближче, — Не ображайся, — кладу голову їй на плече.  
— Відстань.  
— Тільки, якщо ти скажеш, що вибачила.  
— Та вибачила, перестань, — скидає мене, мов муху.  
Я сміюсь.  
Вклавши Сема, я допомогла Розі приготувати вечерю. Я трішки покращила свої навики в кулінарії. І це знову ж таки, завдяки Еріку. Ми виклали на стіл прибори, тарілки та поставили посередині страви. Тобто, макарони, які Розі вперто продовжувала називати «спагеті». Але вони в нас не вийшли, бо розварились та стали дрібними, тому я кажу, що це прості макарони. І ми влили кетчупу, кажучи, що це італійська паста. Боже, якби якийсь кухар це побачив, то відразу б і дістав інсульт.  
Так як чоловік Розі у відрядженні, то вечеряти сіли тільки я, сама господарка і Джер, який саме вернувся з роботи.  
Хлопець скинув куртку, роззувся та пішов у ванну. За той час, ми заварили чай і встигли вставити касету з фільмом в старе DVD.  
— Чіпси є? — перше, що спитав Джер, коли побачив, що ми наготували.  
— Є, але спершу з'їж щось нормальне!  
Після того, як в житті Роуз з'явився Сем, вона перейшла на здорове харчування (майже). Тому терпіти не могла, коли ми з Джером приходили з пачками чіпсів.  
— Гаразд, — погодився хлопець з сестрою, — Поводишся, як мама, — буркнув і сів за стіл.  
— Я і є мама, — гордо промовила та.  
Джер тільки зітхнув і прийнявся їсти наші макарони.  
— Ерік прийде? — спитав Джер. Я поглянула на годинник, який стояв на холодильнику.  
— Через годину прийде, — повідомила та відкусила шматок нашої їжі.  
Ерік сказав, що йому потрібно вирішити якісь справи на роботі, тому затримається. Я лише знизала плечима і погодилась поїхати сама. Все таки Розі потребувала уваги не лише свого чоловіка.  
За вечерею ми поділилися останніми нашими новинами, ввімкнули телевізор, щоб поглянути ще й на світові. Потім я і Джер помили посуд, а Роуз пішла включати фільм на вечір. В дівчини, до речі, був дорогий фарфоровий сервіз, який подарувала її мама і вона сьогодні виставила тарілки саме з нього. Тому ми з Джером боялися самим мити їх і поставили в посудомийну машину.  
В вітальні все чекало на нас: світло вимкнене, покривала розстелені, чіпси викладені в миску та фільм, що завантажувався. Я сіла посередині, з одного боку Роуз, з іншого Джер. Я спеціально вибрала таке місце, щоб вся їжа знаходилася в моїх руках. Ми відсунули журнальний столик, який був перед диваном і самі сіли на підлогу, спершись об диван.  
Брат і сестра стежили за подіями у фільмі, в той час, як я витягнула ноутбук і почала писати чергову главу для своєї книги. Саме зараз пальці легко стукали по клавіатурі. Дивна річ натхнення — ти ніколи не знаєш, коли воно прийде і, що тобі скаже.  
Як тільки я закінчила, закрила ноут і віддала всю увагу фільму. Паралельно з тим, ми закидували в себе попкорн і запивали колою. Роуз не доторкнулася до чіпсів, але під нашим натиском, здалася та почала хрумкати їжею, яку вона дійсно любила.  
Пролунав дзвінок у двері.  
— Я відчиню, — підриваюсь з місця.  
Відкриваю двері і на порозі бачу втомленого Еріка. На хлопці розщеплена куртка і його звичний, добрий погляд. Він повільно заходить і обіймає мене, видихаючи якийсь дивний запах. 
— Що дивитеся? — зазирає в телевізор.  
— Без поняття, я тут за ради чіпсів, — зізнається Джер та пожимає руку Еріку.  
— Авжеж, їжа все, що тобі потрібно, — закочує очі Розі.  
— Якісна їжа, — піднімає вказівний палець хлопець, доповнюючи слова сестри.  
Тепер перегляд фільму замінювався короткими поцілунками та обіймами з Еріком. Ми тихо говорили, розказували про плани на канікулах, але, здається, нікого з нас не влаштовувало те, що доведеться працювати. Я влаштувалася в один ресторан, офіціанткою на повну ставку. Хотілося заробити більше грошей, щоб потім спокійно відправитися на відпочинок. Та й треба мати гроші на коледж. Стипендія покриває лише частину витрат, а я хочу віддати всі гроші містеру Шепарту, які він витратив на мене.  
Втикаючи на фільм, я подумала, що потрібно буде навідати батьків Роуз та Джера. Через навчання я зовсім забула про все на світі! Але головне, що мені подобалося вчитись, особливо, я любила літературу. Здається, що книги кличуть мене постійно. Навіть дивлячись фільм, я продумувала, як можна описати ті чи інші моменти. В якусь мить в моїй голові «народився» зовсім інший сюжет. Втім, він безсумнівно був цікавий, захоплюючий та пригодницький. Я постійно отримую щось нове, коли дивлюся фільми чи серіали. Ні, я зовсім не копіюю сюжет, просто набираюсь хороших ідей , думаю, що можна було б змінити, а що б додати. Картинки самі випливають перед очима і ось, в мені вже сидить маленький черв'ячок, який нашіптує, що можна написати.  
В страшний момент (на секундочку, це була комедія), Роуз закричала, чим розбудила свого сина, який вирішив, що його мама надто тихо це зробила, тому захотів переплюнути її.  
— Ні-і-і, — ниє дівчина і миттю біжить до сина в кімнату.  
Ніхто не додумався поставити фільм на паузу, тому ми продовжили дивитися. Рука Еріка була на моєму плечі, я трималася за неї і ненароком, порівняла його руку з рукою... Неважливо.  
І собі кинула трішки чіпсів та запхала їх до роту.  
— Кет, допоможи! — кричить з другого поверху Розі.  
Я стряхую з себе крихти їжі і йду в кімнату Сема, яка, на даний момент, знаходиться в кімнаті Роуз.  
— Що таке? — бачу, що дівчина поставила сина на комод.  
— Потримай його за руки, бо він дуже виривається, а я маю поміняти йому памперс, — просить і я підходжу до малого.  
Беру його за руки і починаю кривлятися. Я замітила, що, коли роблю сумне обличчя, Сем постійно сміється. Ну хоч когось воно заставляє посміхатися. Поки Роуз займалася «важкими» справами, я дивилася на її сина. Діти змінюють людей: Розі стала більш обережною не лише з сином, а й з собою. Вона тричі все перевірить перш, ніж дасть Сему. Це стосується всього: одягу, їжі та навіть, людей.  
Я глянула на подругу і не впізнала її. Незмінним залишився погляд, який і досі світився, показуючи, що їй все в житті подобається.  
Коли ми повернулися, то побачили, що хлопці вже «рубляться» в приставку. Перезирнулись і усміхнулися розуміючими посмішками. Десь неподалік почувся гавкіт собаки, погода все погіршувалась, погрожуючи штормом. Я сіла біля Роуз і вже вона обіймала мене. А я робила те саме, у відповідь.  
— Я скучала, сестричко, — каже і позіхає.  
— Я теж, Роуз. Я теж, — закриваю очі, почуваючись, як вдома.  
Це ті відчуття, коли ти розумієш, що... Не можу пояснити. Нажаль, в мені все ще є якесь неприємне передчуття і від цього я ніяк не можу розслабитись.