Глава 27

Біля арки блакитного кольору стояли я і Тея. Ми тримали в руках невеличкий букет і споглядали за тим як Мері повільно йде до нас. Я б сказала, драматично. Кай стоїть під самою аркою, але його погляд напрямлений зовсім не на свою наречену. Відчуваю злий погляд, який впивається мені в спину, але лише посміхаюсь. Дівчина підходить до нареченого, вона відмовилася від фати і тому всі могли розгледіти її мокрі від сліз щастя очі. Насправді, я їй дала каплі для очей, щоб був такий ефект, адже журналістам потрібні правдоподібні знімки. О, вони теж тут є, адже це весілля дітей відомих людей. Я намагалася не попадати в камеру та їм і не було цікаво знімати мене чи Тею. До речі, вона постійно шукала серед гостей, які щойно сіли на свої стільці, Саллі. Дівчинка ходила туди-сюди, роздивлялася все.  
Почалася урочиста частина на якій я мало не заснула. Пощастило, що ближче до наречених стояла Тея і ніхто не міг бачити як я позіхаю.  
— Чи згідна ти, Мері-Антуанетта Олсен, стати дружиною Кая Колінза? — питає чоловік в чорній мантії, вдаючи з себе священика.  
— Так.  
— Чи згідний ти, Кай Колінз, стати чоловіком Мері-Антуанетти Олсен? — повертається до Кая.  
Я думала, що зможу впоратися з цим, але щось не сильно виходить. Неймовірно довга пауза заставляє всіх почати хвилюватися. Що він хоче зробити? Чому не погоджується?!  
— Так, — мов вистріл прозвучало і всі видихнули.  
— Владою даною мені, оголошую вас чоловіком і дружиною.  
Обмін каблучками та довгоочікуваний поцілунок. Ми почали хлопати в долоні, а я витерла сльози. На мене подивилася якась жінка, киваючи, ніби вона розуміє, чому я плачу: від краси цього дійства. Тільки плачу я зовсім з іншої причини.  
Після церемонії, молоді пішли танцювати. Я залишилася стояти на ґанку будинку та дивилася як сонце заходить за горизонт. Яскраво-оранжеве світло гріло землю ледь чутними променями.  
Почула вібрацію телефону.  
— Привіт, — кажу, піднімаючи слухавку.  
— Хей, — радісно відгукується дівчина, — Як ти там? Як весілля? Ще не рознесла там нічого? Може, ми все таки приїдемо?  
Не встигаючи за ходом її думок, я розсміялася.  
— Легше, Аліса, — а це була саме вона, — Все в порядку. Я тримаюсь, як скеля.  
— Погане порівняння, — кривляється, — Слухай, я тут подумала... 
— Правда? — дивуюсь.  
— Ой, мовчи, — сміється, — Може, б ти приїхала влітку до нас? Обіцяю, що не буду постійно брати на перегони. Але кілька разів точно!  
— Я подумаю про це, — чесно обіцяю.  
— Гаразд, думай і приїжджай! Ти ще не знаєш, як ми влітку відриваємось.  
— Я уявляю.  
— В тебе уява навіть не здатна на таке, — гарантує, — Словом, я зараз їду і... 
— Ти за кермом?!  
— Ну так. І це не заважає, бо телефон закріплений на панелі управління.  
— Від цього не краще, — видихаю, — Давай потім поговоримо.  
— Ок. Але скоріше завтра, я сьогодні буду заробляти гроші.  
— Знову на своїх перегонах? — хмурюсь.  
— Не всім же бути офіціантками чи бібліотекарами, — єхидно, втім беззлобно відповідає, — Бувай.  
— Пака.  
З Алісою, після того, як ми бачились, наше спілкування налагодилось. Дівчатам вона теж подобається, вони її схвалили і навіть казали, щоб вона переїхала в наше місто. Та, звісно, не погодилась. Я не здивувалась, адже знала, що Аліса мріяла втекти саме туди ще з підліткового віку. Їй подобалося море, свобода і хороші дороги. Тому й не дивно, що, як тільки виявилася можливість, дівчина поїхала саме туди. Вона віддана фанатка свого міста.  
— Тобі не холодно?  
Я здригнулася від несподіванки, коли почула голос за спиною. Повертаюсь і бачу Кріса з пляшкою вина.  
— Та ні. А тобі? — дурне питання і тільки, коли я його вже сказала, то зрозуміла, що ляпнула.  
Кріс засміявся. В нього бархатний сміх, не такий заразний, але приємний. Взагалі, вони схожі з Каєм, майже одного зросту, характери, щоправда, різняться. Але, якщо їм обом щось потрібно, то легко це отримають.  
— Нормально, — відповідає, — Вип'єш?  
— О, ні, — відмовляюсь.  
— А, точно, — б'є себе рукою по лобі, — Я забув, що ти не п'єш. Вибач.  
— Все добре. А от тобі нащо так напиватися?  
— Чому б і ні? Брат одружився.  
Я спохмурніла і відвернулась.  
— Ти теж я бачу радієш цій події, — іронічно промовляє і все ж подає бокал з вином.  
— Дуже, — погоджуюсь.  
— Він це робить, щоб врятувати татів бізнес, — раптом зізнається.  
— Яким чином?  
— Останнім часом справи в фірмі йшли погано. Реклама не допомагала, грошей не вистачало. Містер Олсен дізнався про це, коли Кай почав зустрічатися з Мері. Він сказав, що з радістю нам допоможе, — Кріс посміхається, — Але, коли Кай сказав, що планує розстатися з його донькою, забрав свою пропозицію і взагалі захотів викупити всю фірму.  
— Але саме це і вирішило б ваші проблеми. Якщо б ви продали її.  
— Так, — киває, — Але, продавши наші акції, ми б нічого не мали більше, крім грошей, які теж не вічні. До того ж, тато не витримає, якщо дізнається, що ми мало не втратили справу його життя. Він покладався на нас. А потім міг дуже гірко розчаруватися.  
Я стояла і мовчки слухала Кріса. Стискала кулаки, коли чула про цей фальш, але лише погоджувалася з хлопцем.  
— Чому його батько погодився на таку дурницю, як одруження? Чому наприклад, не вирішив взяти частину вашого бізнесу собі, оплативши ваші борги?  
— Тому, що та дурепа помішалася на моєму браті, — скрипнув зубами, — Вона закатила істерику, коли почула про розставання, її батько не хотів, щоб донька страждала. Тому й вирішив "допомогти". Та й на чорта йому фірма, яка вже збанкротувалася?, — буквально виплюнув останнє слово.  
Я зітхнула. То ось в чому правда. Стало прикро за Кая, якому доводиться все витягувати самому. Але також я усвідомила, що це точно не закінчиться.  
— Ми кілька місяців намагалися знайти вихід. Хотіли кредит взяти, але хто його схвалить, враховуючи наші проблеми? Та й тато... Кай, мабуть, розказував, що йому стало гірше.  
— Ми не розмовляли цілий місяць, — кажу Крісу.  
— Ну, тепер ти все знаєш.  
Знаю. Але, що робити з цією інформацією — ні.  
— Хочеш пораду? — раптом пропонує.  
— Яку?  
— Довіряй йому. Кай виправить все. Можливо, не скоро, але він ніколи не погодиться на чужі умови, не перетворивши їх на свої.  
— З чого така впевненість?  
— Знаєш, чому Кай працював на батька, замість того, щоб вчитися в тій академії?  
— Бо не хотів його розчарувати...  
— Це лише одна маленька причина. А насправді це було через те, що Кай займався боями без правил. Він з дитинства був таким: цікавим, не міг сидіти на місці. В підлітковому віці попав не в ту компанію і почав займатися тим. Йому здавалося, що так легше буде отримати гроші, — Кріс зробив ще один ковток рідини, яка була у склянці, що він тримав, — Одного разу на нього щось... Я не поясню цього. Про це треба говорити з психологом, якого йому призначили, — крутить головою.  
— Що сталося? — це вже не проста цікавість. Я повинна була знати, що тоді сталося, що хлопець погодився так кардинально змінити своє життя.  
— Я вже і так забагато сказав. Тобі варто знати лише те, що Кай не був таким. З веселого, життєрадісного хлопця з нього зробили робота.  
— Дивно, — кажу, — Коли ми познайомились, я так само подумала.  
— Але ти зробила його кращим, — продовжує, — Заставила знову зайнятися своїми картинами, — видає зі смішком, —  Я знову почав бачити свого молодшого брата. Тому, поговори з ним. Я знаю, що тобі неприємно зараз знаходитись тут, але повір, що Каю набагато гірше. Впевнений, ти не захочеш бути з ним... Ну ти розумієш, в якому плані.  
Я киваю.  
— Тоді залишися його другом. Все ж почалося саме з дружби? — з розуміючою посмішкою запитує.  
— Здається, я починаю ненавидіти це слово.  
Кріс сміється і кладе свою руку мені на плече, обіймаючи.  
— Думаю, мій брат не заслуговує на тебе.  
— Чому? — піднімаю на нього очі.  
— Ти занадто хороша, — підморгує. 
— Сумніваюсь. Раніше я була впевнена, що він такий. Тому ми й не можемо бути разом.  
Не знаю навіщо, але я хочу поділитися з кимось цим. Набридло стільки мовчати.  
— Тепер ти знаєш, що це брехня. Важко побачити правду через окуляри кохання, чи не так?  
— Замовчи, — легко ударяю його по плечі.  
— Ходімо.  
— Куди?  
— Як куди? Танцювати, звісно!  
В цей момент хлопець дуже сильно нагадав мені свого молодшого брата.  
— Ти впевнений? — відмовлятися я не хотіла.  
— Завжди і у всьому, — сміється.  
Кріс тримав мене за руку та вів на танц-площадку. Повільна мелодія різко змінилася на запальну та веселу.  
Я провела руками по тілу, повільно крутилась намагаючись вгадати з темпом. Кріс поклав одну руку мені на талію, сам він теж почав імпровізовано рухатися, адже сама пісня була нам незнайома. Ми сміялися один з одного і крутилися в різні боки. Інші присутні пари теж пустилися в танець, але я не звертала уваги ні на кого. Я просто танцювала. Як тоді, в горах. Хотілося просто забути про все на світі, танцюючи та сміючись.