Глава 26

Підготовка до весілля страшний клопіт для молодих. Потрібно вирішити, який танець вони виконуватимуть та під яку пісню, кого запрошувати на весілля, хто буде ведучим, в якій церкві давати клятви та інше.  
Але Мері у нас особлива дівчинка. За неї все роблять її «феї», яких прислав тато. Як я зрозуміла він бізнесмен, як і батько Кая. Але всі офіси знаходяться закордоном. Чому вони вирішили святкувати тут? Не знаю, можливо, Кай наполіг на цьому.  
Ми з ним так і не розмовляли з тої сварки. А минув місяць. Все відбувалося так швидко, що я боялася пропустити церемонію, чесно. Куди їм так спішити? Що ж, це не моя справа.  
Не дивлячись на те, що більшість речей, які повинна була виконувати наречена, робили за неї, вона все ж заставила нас із Теєю вибрати підходяще (для неї) вбрання. Це було сріблясте плаття до колін. Мені подобався фасон, але не подобалося, що сама дівчина спеціально взяла такі сукні, щоб ніхто з нас не зміг показатися красивішими за неї. Це зрозуміло, все таки вона наречена і головна, але нащо нам говорити про це?! Хотілося вдягнути якусь неймовірну сукню і справді показатися кращою, ніж вона. Хоча, куди мені з нею змагатися?  
— Дівчата, допоможіть! — ниє Мері.  
Вона саме одягає плаття. Церемонія почнеться за годину. Вся підготовка завершена, тепер залишилося одягнутись. Мері вибрала плаття, яке вигідно підкреслювало її фігуру. Лише внизу воно було вільним. Волосся їй накрутили і воно золотими хвилями лежало на спині. Візажист теж постарались, тому зараз Мері була, мов принцеса. 
Тея допомогла їй застібнути плаття, а я глянула у вікно. Ми всі були в будинку Кая(вірніше, його батьків). Так як він величезний, то й вирішили, що святкування проведуть тут, а потім ті, хто зачуть зможуть залишитися переночувати.  
Машина нареченого саме під'їхала. На задньому дворі зробили весільну каплицю. Там стояла величезна арка, під якою й повинні будуть стати молоді. Вінчати їх буде якийсь друг сім’ї Мері.  
Двері автомобіля відчинилися і звідти вийшов Кай та Кріс. Обоє в чорних смокінгах, але на Крісі була ще краватка, а Кай вирішив обійтися без неї і розстібнув сорочку з двох верхніх ґудзиків. Я сумувала за ним... Хлопець підняв голову і відразу зловив мій погляд. Я хотіла закрити штору, але не могла зробити й кроку. Здавалося, що прямо звідси я бачу, як він злиться і водночас радіє чомусь. І я розумію це відчуття. Зараз в мені боряться два бажання: обійняти його і придушити. Але я не зроблю ні того, ні іншого.  
— Кай приїхав? — вигукує Мері від чого я кривлюсь.  
— Так.  
— Чорт! А я ще не готова!  
Зі скептицизмом я повернулася до дівчини. І що ж вона ще не встигла зробити? Як на мене, то все ідеально. Зараз фактично здійснюється моя мрія. Тільки в іншої дівчини.  
Ерік теж був тут. Мені сподобалося, що він вирішив прийти, як мій «плюс 1». Можливо, він розумів, як багато для мене це означає і вирішив скористатися, але це мало хвилювало. Головне, що він був поруч і завжди готовий підтримати. До речі, ми з'їхались. Вірніше, я переїхала до нього. Ерік живе в подібній моїй, квартирі. Тільки в дещо чистішому під'їзді. Та й район в цілому, кращий. Спільне життя викликало спершу тривогу, а потім я звикла, мені навіть почало подобатися прокидатися вранці, коли сніданок вже стояв на столі. Втім, це було більш схоже на сусідство, ніж спільне життя. За винятком, що спали ми в одній кімнаті та на одному ліжку. Ну гаразд, це було більше, ніж сусідство.  
— Мама, причепи мені квіточку, — в кімнату вривається Саллі та підбігає до Теї.  
— Вона повинна допомогти причепити її перше мені! Зникни, малявка, — бурно реагує Мері.  
Тея і я не здивувалися такому пориву, оскільки знали, що в цій дівчині брехні більше, ніж правди. А от Саллі засмутилася, розплакалася і втекла.  
— Якого чорта ти з нею так розмовляла?! — вийшла з себе Тея. Вона справді вважає Саллі своєю дитиною, все таки була поруч ще від її народження.  
— Що? — округлює свої очі та, — А як ти розмовляєш? Я вже маю бути готова, а не дивитися як ти панькаєшся з чужою дитиною!  
 

Ох, це вона дарма сказала. Очі Теї погрозливо звузились.  
— Вона моя дитина, — буквально прошипіла подруга.  
Не бажаючи спостерігати за тим, що буде далі, я відправилася шукати Саллі.  
Дівчинка знайшлася внизу. В гардеробній Теї. Вона сиділа на підлозі і маленькі сльози стікали по обличчі. Вона приклала голову до колін і гірко плакала.  
— Принцеси не плачуть, — подаю голос і вона піднімає на мене свої заплакані голубі очі. Ось, хто тут справжній ангел без жодних знущань.  
— Я не принцеса, — шмигає носом.  
— Правда? Тоді хто?  
— Саллі, — просто відповідає, коли я сідаю поруч з нею.  
— Ні, Саллі — це твоє ім’я. Хіба воно визначає хто ти?  
— Я... Я не знаю, — губиться дівчинка.  
— Зате я знаю. Ти принцеса. Знаєш чому? Тому, що ти добра, чемна і хороша дівчина.  
— Але ж мама не королева, — здогадується.  
— Не обов’язково мати титул королеви, щоб бути нею. Наприклад, для Теї ти принцеса, для мене теж. А хіба нас хвилює, коли інші не погоджуються з цим?  
— Ні, — широко розкриває оченята, — Я принцеса!  
— Так, — сміюсь, — Тому витри сльози і пішли. Сьогодні особливий день.  
— Чому не ти сьогодні нар-р-ечена? — промовляє і я застигаю. Звідки вона знає? — Мама завжди каже, що ти і дядько Кай — ід-діоти, — ледь вимовляє останнє слово і сміється.  
— Твоя мама має рацію, — каже інший голос, який стоїть в дверях гардеробної.  
— Дядько Кай! — вигукує маленька і біжить до нього, — Ти такий красивий, — робить йому комплімент і він сміється.  
Я теж посміхаюсь. Люблю таку дитячу безпосередність. Легко можна сказати все, що крутиться на язику і плювати, хто як зрозуміє це.  
— Дякую, але мені далеко до тебе красуня, — підморгує їй Кай і Саллі червоніє, — Біжи до мами, принцеса.  
— Там Мері...— тихо жаліється і очі Кая темніють.  
— Що вона зробила? — ніжно питає, але я можу розчути небезпечні нотки.  
— Вона вигнала мене. Сказала, що мама має їй допомогти, а не зі мною гратися... А я лише хотіла почепити собі квіточку, — і простягає маленьку бутоньєрку.  
— Йди знову туди і забери маму, —  пропонує хлопець, — А якщо Мері знову щось таке скаже, то просто нагадай їй, що Тея — твоя мама, а не її прислуга. Запам’ятала?  
— Так, — усміхається маленька і коли Кай опускає її на землю, біжить до мами.  
Секунду хлопець дивиться туди, де вона побігла, а потім повертається до мене. Його погляд проходить по моїй сукні та зупиняється на губах. Я намазала їх блиском тому, що останнім часом дуже обвітрюю їх. Очі піднімаються вище і зустрічають мій погляд.  
— Як ти? — його перші слова за весь час.  
— Добре. А ти як?  
Він не відповідає. Натомість, підходить ближче і заключає мене в коло своїх рук.  
— Чорт, як же цього не вистачало, — шепоче, але я розбираю ці слова.  
Не знаю, що сказати. В голові знову все сплуталось.  
— Церемонія за кілька хвилин, — нагадую йому і не обіймаю у відповідь.  
— Я знаю, — його тон стає холоднішим, — Ти потрібна мені.  
— А ще я потрібна твоїй наречені. Власне, тому я тут.  
— Неправда. Ти тут не тому, що хочеш допомогти Мері.  
— Відійди, — пробую пройти, але він не дає мені проходу, — Кай, будь-ласка, — здаюсь і прошу його. Я не зможу сама вистояти проти нього.  
— Пробач, — каже і я піднімаю голову.  
— Що?  
— Пробач за те, що зараз тобі доводиться бути тут і бачити все це.  
А потім стається те, чого я найменше очікувала.  
Його губи торкаються моїх. Серце завмирає, я затамувала подих і закрила очі. Смак кави і сигарет змішався в один і на диво, він приємний для мене. Його поцілунок далекий від ніжного, він сильний, підкоряючий. Кай не дає так просто відступити, тому кладе одну руку мені на талію, а іншою заривається в волосся, розбурхуючи його. Втім, я роблю те саме, плюючи на правила моралі. Та на всі правила!  
Кладу руки на шию і сильніше притискають до нього. Кай підхоплює мене на руки і виносить з гардеробної. Ногами обвиваю його торс і ми падаємо на ліжко. Дідько, робити це в кімнаті Теї точно не правильно. Стоп, що?! Я сказала робити це?!  
— Кай, — відриваюсь від нього і намагаюся привести до тями.  
— Що? — хлопець тягне мене на себе і покриває поцілунками шкіру.  
— Ти одружуєшся! — нагадую, але хлопець тільки перевертає нас, нависаючи зверху.  
Його дихання збилося. Моє теж. Він приклав своє чоло до мого і уважно глянув у вічі.  
— Дай мені шанс, — просить.  
Неймовірно дивуюсь, чуючи від нього такі слова.  
— Що це означає?  
Ми говоримо пошепки. Але все звучить, ніби крики.  
— Кеті, — він так проникливо дивиться на мене, що я хочу розплакатися від щастя.  
— Мовчи, — раптом прошу, — Не говори нічого. Я не хочу цього знати.  
— Це неправда.  
Здається, що зараз ми наробимо безліч дурниць, які потім ще не раз покажуть себе. Завжди є наслідки. І я впевнена, що ще отримаю своє за ці поцілунки.  
За всім цим ми не почули, що довкола почалась якась метушня.  
— Мабуть, вони загубили нареченого, — кажу.  
Рука Кая на моєму животі. Він виводить якісь узори на платті, яке здається дуже йому заважає.  
Я подивилася на стелю. Вона мала дзеркальну поверхню і зараз я могла розібрати себе там. Чи подобається мені те, що я бачу? Ні. Чи хочу я, щоб все зайшло далі? Однозначно, так. Але чи правильно буде так робити? Ні.  
— Припини це, — говорить Кай.  
— Що саме?  
— Думати, аналізувати...  
Хлопець зітхає і піднімається, а після подає мені руку за яку я міцно тримаюсь.  
— Не йди на церемонію, — наказує.  
— Чому?  
— Я не зможу цього зробити, дивлячись на тебе.  
В його голос знову повертається сталь. Кай поправляє піджак, навіть не глянувши на мене.  
В мені кипить злість. Я підходжу ближче до нього і починаю говорити спокійним, але роздратованим голосом: 
— Молодець, Кай. Все знову так, як хочеш ти. А що я маю з цим робити? Ти хоч деколи думаєш перед тим, як зробити якусь дурню?  
— Вважаєш, це була дурня?  
— А що ще? Ти одружуєшся! Забирайся звідси.  
— Це кімната моєї сестри.  
— Добре, піду я.  
Він ловить мою руку і переплітає наші пальці. Потім розвертає мене до себе спиною.  
— Це не гра.  
— Тоді, чому ти це робиш?  
— Я не маю іншого вибору.  
Він не підвищував тон, не кричав, не злився. Кай просто говорив правду.  
— Краще мені піти.  
— Я не можу відпустити тебе.  
Чи можна йому вірити? Точно, ні. Але який сенс йому обманювати? Він не такий, що буде це робити. Принаймні, я не вірю в те, що він може так вчинити зі мною. Я не вважаю себе якоюсь особливою, але думаю, що непогано було б хоч раз припинити думати про інших і подумати про себе. Я вже припинила надіятись, що колись зможу бути з ним. Правду кажуть, що коли ти відпускаєш, все саме приходить до тебе. Тільки якою ціною я зроблю це? Розвалити їхній шлюб? Не думаю, що Кай зараз все кине і буде зі мною. Зустрічатися потай? Це не та роль на яку я зможу погодитись.  
Але один раз це ж не постійно? Я обманюю сама себе. Але, що як це все буде на моїх правилах?  
— Тоді не відпускай.  
— Я не заставлятиму тебе робити вибір. Я повинен одружитися на Мері.  
— Через що?  
— Немає часу все пояснювати. Я маю йти. Ти залишишся тут?  
— Ні. Я поїду додому.  
— До Еріка? — крізь зуби вимовляє.  
— Ти не можеш ревнувати, Кай, якщо сам зараз одружуєшся. 
Кай видихає.  
— Я не ревную. Я навіть не маю права на це.  
— Маєш, — несподівано для себе кажу.  
— Ні, Кет. Не дозволяй мені цього. 
Він сильніше стискає своєю рукою мене.  
— А якщо я сама хочу цього?  
— Не такою ціною, — крутить головою, — Ти заслуговуєш на краще.  
— Досить, Кай. Ти прекрасно знаєш, що мені потрібен ти!  
Схоже, саме ці слова були так необхідні нам обом. Я нарешті зізналася в тому, що він для мене набагато більше, ніж друг. Нехай це було сказано не прямим текстом, але цілком очевидно. І він це зрозумів.  
В цей момент в двері починають гримати:  
— Кай! — верещить Мері і ми одночасно скривились.  
— Йди, — кажу нейтрально і відходжу від нього.  
Не дивлюся на хлопця та заходжу в гардеробну. Не хочу, щоб зараз було з'ясування стосунків.  
Двері відчинилися.  
— Тебе вже всі шукають! Ти бачив котра година?!  
— Не замітив, — спокійно промовляє.  
— Ходімо!  
Вдвох вони виходять з кімнати. А я так і стою посеред гардеробної кімнати. Розгублена, розлючена, втомлена та в одному я була впевнена точно: мої почуття до нього стали тільки сильнішими. Але я не зможу жити в постійній брехні. Тому нехай Кай сам розбирається в своїх почуттях та своєму житті. Коли він вирішить розказати мені правду, тоді я й буду думати, що з цим робити. А поки я піду дивитися церемонію одруження Кая та Мері.