Глава 25

Я хотіла поїхати сама. Клянусь, я хотіла взяти свої речі і піти на поїзд, не дивлячись на Кая і Мері, не дивлячись в очі батькам і друзям! Я була готова навіть не попрощатися з Алісою.  
Але на другий день я прокинулася з червоними очима і твердим наміром не розмовляти з Каєм. Нехай я вчиню, як дитина, але я чисто фізично не можу дивитися на хлопця. Я знаю, що нічого не зміню і не збираюсь цього робити. Тільки мені все одно боляче. Настільки, що я хочу втекти. Сліз вже не було, здавалося, що за ніч з мене вийшла більша частина води. Я спустилася вниз і налила її в склянку.  
Мені пощастило побачити прекрасний світанок. Сонце тільки сходило на небо і освітлювало водну гладь. Дивитися на цю красу через вікно — нечесно.  
Я пішла по протоптаній стежці до океану. Невідомі мені люди вже плавали, серфери готувалися до хороших хвиль. Неподалік я побачила темноволосу голову подружки. Тихо підійшла ближче до неї.  
— Привіт.  
Аліса повертається. Її обличчя зараз мені нагадувало людей, які займаються медитацією: спокійне, впевнене, зосереджене.  
— Привіт, — посміхнулась дівчина.  
— Що ти тут робиш так рано? 
Я знала, що Аліса живе з іншої сторони міста. Тому й здивувалася, побачивши її зараз тут.  
— Та так... Гуляю. А ти? Ви сьогодні їдете?  
— Так, — повертаю погляд на море, — Не хочу їхати звідси. Але хочу, щоб вони всі поїхали.  
Аліса не стала допитуватися, що сталося, вона лише кивнула і обійняла мене.  
—  З часом навіть найгірші проблеми стануть тобі неважливими.  
— Навіть, коли кохана тобі людина одружується на іншій? — з сумною посмішкою запитую. Мені цікаво, що вона думає щодо такого повороту подій.  
— Оу, — співчутливо дивиться, — Що ж, в такому випадку варто закохатися знову. Але в іншого. А той козел зрозуміє, кого втратив, — підморгує і я сміюсь.  
— Думаю, мені подобається твоя філософія.  
— А то, — задоволено цокає, — Я жодної лекції по цьому предметі не пропустила.  
— Не знала, що на медсестру потрібно вивчати таку науку, — чесно кажу.  
— Не потрібно, але мені потрібні були бали, а це єдиний курс, який залишився, — пояснює.  
Так і стояли, думали кожна про своє. От би мати таку силу, як була в Пайпер («Всі жінки відьми») і заморозити час. Щоб всі зупинилися, а я змогла видихнути, не вспіваючи за ними та перепочити.  
— Мені не вистачає когось, хто міг би пояснити таку ситуацію в стосунках, — раптом кажу.  
— Тобі не вистачає мами, — договорює замість мене дівчина. Вона піднімає на мене свій засмучений погляд, — І мені теж. Але натомість ти маєш багато хороших друзів.  
— Ти ніколи не думала, щоб знайти їх?  
— А який сенс? Зіпсувати життя і їй, і собі? Занадто пізно. Вона не зможе виправити того, що сталося... З нами за стільки років, — продовжує, але біль мельком проходить в її очах.  
— В тебе все ще є той шрам?  
— Так. Я не збираюсь його виводити. Не лише тому, що грошей немаю, а й тому, що мені це не потрібно. Він маленький, його практично не видно. 
Дівчина піднімає свою футболку і показує невеличкий червоний рубець, який знаходиться вище її пупка.  
— Він заплатив сповна за все, що скоїв.  
— Не думаю, — промовляє Аліса, — Він всього лише у в'язниці. І з кожним роком мені стає все страшніше, адже це значить, що він на крок ближче до свободи.  
Тепер я кладу руку їй на плече і притягую до себе. 
— З тобою все буде добре. Врешті, він не зможе знайти тебе в цьому місті.  
— Я надіюсь, — видихає дівчина.  
Ми прогулялися по побережжю та Аліса відвела мене додому.  
— Рада була зустрітися з тобою, — каже.  
— Я теж. Бережи себе.  
— І ти, я все ще чекаю, коли ти прийдеш на перегони.  
— Можливо, колись, — нічого не обіцяю.  
— Хей, — дивлюсь на неї, — Вище ніс! Ми й гірше переживали, ніж якесь весілля. Врешті, тільки скажи і Адам зі всіма поб'є того нареченого, — я сміюся, а дівчина розвертається і повільною ходою йде вздовж вулиці.  
Адам — це той блондин, що чіплявся до нас в перший день на пляжі. Я, звісно сказала, що в нас нічого не вийде, але й від дружби не відмовлялася. Хоча, тепер в мене зовсім інші поняття цього слова.  
— Де ти була?! — ніби торнадо Кай летить на мене і заключає в своїх обіймах, як тільки я переступаю поріг будинку.  
До носу доходять запахи м'яти...  
— Пусти, — твердо промовляю.  
— Кеті.  
— Пусти.  
Почувши в моєму голосі впевненість і злість хлопець відступає, але не відходить. Його погляд ясно мені каже, що зараз ми все розставимо так, як має бути. Нарешті. Цього я й чекала.  
— Скажи мені правду, — просить.  
— Я люблю тебе, — виривається. Хоча ні, мабуть, я давно вже готуюся це сказати і ось прийшов підходящий момент.  
Кай насторожено дивиться на мене. Він не те, щоб шокований, але все ж мені вдалося вибити його з колії.  
— Як брата, — додаю і хлопець помітно розслабляється, — Це вся правда, що ще ти хочеш почути?  
— Наприклад, чому ти проти весілля? Ти ж знаєш, що я ціную тебе і прислухаюсь до всього, що ти скажеш, але тільки, якщо аргументуєш це нормально.  
Його офіційний тон насмішив мене. Він ніколи так зі мною не розмовляв. Ну, що ж, тепер ми відкриваємось по справжньому.  
— Аргумент? Кай це взагалі ти? Як ти розмовляєш? Втім... Вона просто мені не подобається. Не варто мене цінувати і слухати те, що я кажу, тому відійди зараз в сторону. Тебе чекає наречена.  
Хлопець ловить мене за лікоть і приближує своє лице до мого.  
— Усе не так, як здається.  
— А як мені здається? Скажи! Ти ж точно краще знаєш!  
— Я знаю, що зараз ти поводишся, як дурепа! — нарешті я виводжу його з себе, — Думаєш, лише в тебе є проблеми?! Не будь егоїсткою, Кет, бо ти не така!  
— Егоїсткою?! Ти смієшся?!  
Своїм криком ми привернули увагу інших людей в домі.  
— Ти захотів поїхати в гори — я поїхала в гори, відкладаючи всі свої справи і навчання, за яке потім повинна була взятися на цілий день і ніч! Тобі знову захотілося відпочити і ми поїхали на море. Знову я повинна була здати всі проекти швидше, ніж могла б! Тобі захотілося перевестися закордон і я не тримала тебе! — відчайдушно кричу, — Ти повернувся разом зі своєю дівчиною і я жодним чином не показала, як вона мені неприємна! Принаймні, вона цього не зрозуміла, — тихіше додаю, — Тепер ти зробив їй пропозицію і чого чекаєш від мене?! Що я буду стрибати до стелі від щастя й радості? Я рада за тебе, але так, я маю свою проблеми і плювати я хотіла на ваше весілля! Коли ти востаннє питав, що в мене сталося?! Але серйозно питав, а не так просто, щоб заповнити розмову. Ти навіть не знаєш, що мою книгу не прийняло жодне видавництво і, як я через це хвилювалася! Ти нічого не знаєш, — мої звинувачення здавалися абсурдними, але злість взяла верх і я вже не зважала на жодні свої слова, — Ти не можеш називати мене егоїсткою, Кай.  
— Ти ніколи нічого не розказувала, — розгублено промовляє. Здається, йому теж боляче від моїх слів. Ну й нехай. Хоч якось я виграю в цій битві.  
— Тому, що ти ніколи не питав за мене. Я постійно слухала лише тебе... 
Я віддала всі свої сили на цю сварку. Плечі опустилися, злість поступово спала, натомість з'явилася потреба в вибаченні. Але я не проситиму. Я ні в чому не винна.  
Мовчки, я повернулася до своєї кімнати і не виходила звідти до самого нашого від'їзду. В поїзді я сіла в інше купе, поруч з Еріком, Джером та Роуз. Подруга заварила мені свій особливий чай і намагалася не чіпати. Я дивилася у вікно, але бачила ніби крізь нього. В голові все ще стояв образ Кая, його очі та страх. Я жодного разу не бачила такого погляду в нього. Мені хотілося знову підійти і спитати, що сталося, чого він боїться? Але я не могла дозволити знову собі це зробити. Я не тряпка і не іграшка. Кай мав це зрозуміти.  
*** 
Хлопець сидів в сусідньому купе і думав про те, що сьогодні сталося. Тея сиділа на нижньому ліжку і не розмовляла з братом. Вона злилась на нього ще від вчорашнього вечора. Після того, як йому довелося зробити пропозицію своїй дівчині.  
Саме так, довелося. Батько Мері дуже ясно дав зрозуміти, що він зробить з фірмою його тата, якщо він не «зробить його доньку щасливою». Кай злився, адже гратися з донечкою такого чоловіка йому не хотілося. Тим паче не тоді, коли на нього злилася дівчина, яка за останній час дуже змінилась. Так само як і почав змінюватися він поруч із нею. Він поклав руку за голову і прикрив очі.  
Згадав веселі очі Кет, коли вони вдвох катались на сноуборді. Невже це все була брехня?  
Хлопець перевернувся обличчям до стіни. Саме в такій позі зараз лежала і Кеті. Дівчина приклала долоню до стіни, яка розділяла їх. Здавалося, якщо хтось надавить сильніше, вона зламається.  
Каю остогидла ситуація в якій він зараз знаходився. З одного боку хотілося перетнути цю нещасну відстань, яка розділяла його і Кет, а з іншого стояв батько хлопця, яким той дуже дорожив. Чоловік не переживе, якщо його праця буде марною і він втратить все. Кріс теж не бачив іншого виходу, як погодитися на умови батька Мері. Дівчина сама не здогадується, що її тато придумав «для її щастя», але це не змінювало того факту, що зараз він ненавидів Мері. Кай знав, що не може заставити Кет повірити йому, що так треба. Це буде нечесно, бо хтозна, коли він знайде вихід? Заставляти чекати її... Та й вона не робитиме цього.  
На обличчі з’явилася якась схожість з посмішкою. Кеті зовсім не така, як його «наречена». Вона сильна і чесна. За винятком сьогоднішньої події: дівчина збрехала. Всі її претензії не зворушили Кая ні на мить, натомість його роздратувало те, що вона практично не дивилася на нього, коли говорила. Але встигла замітити те, чого він боявся найбільше. Що через всю цю дурнувату гру — він втратить її. Дівчину, яка заставляє його сміятися і вірити, що все буде добре. Більше вона цього не робитиме.  
Але єдине, що хоч якось рятувало його від ненависті до себе, це те, що вона буде в безпеці. Адже містер Олсен погрожувати добре вмів. Тільки Кай теж не з тих, хто просто так здається. Він зробить все, щоб батько Мері сам вирішив розлучити їх. Наприклад, коли дізнається все про його минуле.