Глава 24

Час проведений з Алісою летів напрочуд швидко. Ми стільки подивилися: починаючи від танцювальної битви в місцевому клубі, закінчуючи бійкою поліцейських під час якогось арешту. Аліса постійно намагалася бути в русі. Іноді мені здавалося, що цей ураган неможливо зупинити і в ті моменти, я розуміла, що це не та дівчина, яку я знала. Думаю, вона теж усвідомлювала, що я змінилася. Буває дружба, яку називають — на все життя. Я так раніше думала про нас з Алісою. Але ми виростаємо, наші погляди на життя змінюються, як і наша дружба. Вона й досі близька мені людина, адже ми стільки пережили... Мабуть, нас можна назвати сестрами. Але тими, які вже подорослішали і спілкуються лише під час особливих випадків, більше не сваримось, просто немає через що. Я бачила, що дівчина не ображається за мою відмову їхати разом з нею на перегони. Не можу сказати, що це лише через те, що я не хотіла. Хоча так, я не хотіла, щоб вона померла. Важко дивитися на таке, коли ти знаєш, що хтось дуже тобі важливий бере в цьому участь. Аліса знає, що завжди може прийти до мене, коли їй буде це необхідно (все таки ми живемо в різних містах).  
Тея поїхала назад, щоб привітати Алекса з днем народження та відправити Саллі до нього. Але вона також повідомила, що повернеться.  
— Мені необхідно трішки свободи, — так пояснила свій порив дівчина.  
Кай лише дивився на це і стискав кулаки: він не в силі змінювати її рішення. Як би він не любив Саллі, сестру хлопець любив більше. Боляче дивитися, як ця людина страждає.  
Ерік та я зблизились. Ми проводимо майже кожен вечір разом, прогулюючись по побережжю, розмовляючи про різні дурниці. Правда, мене й досі не покидає відчуття, ніби він щось приховує. Це й досі викликає страх, але я заспокоююсь, бо розумію, що Джер ніколи не помиляється в людях (він сам так каже і я вірю в це, судячи з досвіду), а вони здружилися. О, так. Ці двоє вже встигли разом напитися, побитись з кимось з місцевих і посваритися з поліцією.  
Батьки Роуз справді відпочивають, як і батьки Кая. Вони виходять на прогулянки на свіжому повітрі, правильно харчуються, а ще до нас приходять масажисти, яких викликає місіс Колінз.  
Здається, всім тут добре. І важко усвідомлювати, що вже завтра ми повертаємося. Загорілих хлопців ми вже навряд побачимо в нашому похмурому місті, але цей час був проведений на славу! В мені було стільки сил і невикористаної енергії, що прямо вже хотілося дістати ноутбук і почати набирати першу главу до книги... 
Я «запаслася» новим одягом. Але майже за всі речі заплатив Кай(я оплатила лише ті, на які сама мала гроші). Про це ніхто, крім нас не знав і я пообіцяла повернути все до останнього цента.  
Коли Тея повернулася, то ми з нею відразу вирішили освоїти серфінг. Розі, натомість, дивилася на нас злим поглядом: її чоловік не зміг вибратися і їй було страшенно нудно.  
Наша затія провалилася. Ми не змогли й секунди простояти на дошці, не впавши! Потім якось вийшло вистояти секунди три, чотири...десять. Але це виявилося ще важче, ніж катання на сноуборді. І все ж друге я полюбила більше. Ми познайомилися з кількома дівчатами, які займалися серфінгом і знали Алісу. Вона була, свого роду, авторитетом для багатьох. Дівчину любили, знали і цінували. І ще я бачила, що її очі тут горять особливим блиском... Щасливим і спокійним, що суперечило з її стилем життя. Але я рада дізнатися, що з нею все гаразд і вона знайшла своє місце.  
— Ти готова? — Тея заходить до мене в кімнату одягнена у вечірню сукню.  
В честь нашого останнього дня перебування тут Кай запросив всіх до місцевого ресторану. Розі відмовилася йти через те, що на неї жодне нормальне плаття не налазило(з її слів). А Тея виглядала чудово! Очевидно, що відчуття стилю їй та брату передалося від їхньої мами, яка не відставала в своїй красі від дітей.  
Ми поїхали в ресторан близько сьомої. Нас вже чекали і всіх провели до столиків, які з'єднали задля нашої компанії. Інтер'єр видавав розкіш і дорогу його вартість.  
Я сіла за своє місце і зраділа, що одягнула цю сукню. Це було чорне плаття «футляр» з поясом на талії та дорогі туфлі на високому каблуці. Ходити все ще не звично, адже я не так часто використовую підбори для прогулянок. Втім, я не впала і не осоромилась ні перед ким, поки ще.  
Нам подали страви, я намагалася розшукати салат. Тея ж хотіла чогось солодкого, а Мері сиділа вся, мов на голках. Не те, щоб вона мене хвилювала, але все ж я не розуміла, чому дівчина так нервується? В голову лізли неприємні здогадки про мету нашого візиту в ресторан і я намагалася всіма силами їх задушити. Хлопці насолоджувалися добре прожареним м'ясом і дорогим алкоголем. Тільки Кай ще й досі не прийшов, хоч це він нас запросив сюди. Всіх. І через це я теж хвилювалася та постукувала ногою від нетерпіння.  
Мері кусала губи, але не торкнулася до жодної страви. Я ж пила воду, щоб якось заглушити серце, яке так швидко билося, ніби машина, яку веде Аліса. Вона цілий вечір писала про те, як вони зараз готують дорогу для наступних перегонів. Виявляється, що перед ними потрібно прокласти маршрут, який дозволить рухатися так, щоб не збити людей і не стикнутися з іншими машинами. Перед перегонами деяких людей заставляють проїжджати повз вулиці та перекривати дороги, щоб машини далі не їхали. Аліса теж подобалося це робити, адже їзда на мотоциклі їй була до вподоби(зазвичай мотоциклісти цим займалися). Особливо, швидка. Здається, це дійсно її пристрасть.    
В зал заходить неймовірно гарний хлопець, хоча, мабуть, чоловік, а не просто хлопець. На ньому темно-синій костюм, чорні туфлі, легка хода і твердий погляд, рішучий, я б сказала. Такий, що я бачу кожного разу в його батька... Кай.  
Здається, більше нікого в залі немає. Мельком він дивиться на мене і в його очах, ніби... вибачення? За що він вибачається?  
Починає грати повільна мелодія і я замічаю, що хлопець кривиться: така музика йому не подобається. Але крім мене, ніхто не бачить цього.  
Кай опускається на одне коліно і всі погляди тепер звернені на нього.  
Ні-ні-ні... Ти не можеш... Не смій цього робити. Будь-ласка...  
— Мері-Антуанетта Олсен, — офіційно промовляє, а я хочу вткнути йому виделку в шию, тільки б він замовк!  
Здається, його мама охає і те саме робить Тея, але ще вона стискає мою руку під столом.  
— Чи згідна ти стати моєю дружиною? — закінчує і разом з цим, здається, що я перестала дихати.  
Всі застигли, в очікуванні відповіді. Мене вже не хвилювало, що вона скаже. Саму крапку поставив він.  
— Так, — фальшиво тремтячим голосом погодилася і, одягнувши каблучку на палець, з обіймами кинулась на хлопця.  
Кай усміхався і здавалося, що він навіть зітхнув з полегшенням. Всі піднялися та прийнялись вітати «молодих». А я... Я сиділа і дивилася в пустоту... Очі не могли сфокусувати погляд на чомусь конкретному, бо я з усіх сил намагалася не розплакатися. Та не лише я не спішила з привітаннями, батько Кая сидів і задумливо переводив погляд то на сина, то на мене.  
Остання нитка обірвалась остаточно. Я втратила його.  
Нарешті, все припинилось та всі посідали на свої місця. Тільки Мері тепер сильно тиснулась до свого нареченого.  
Ї нареченого... 
— Ем, — нерішуче хоче щось сказати цей ангел, — Тея, Кеті, — кличе нас і я бачу, як напружується подруга. Тільки не через своє ім’я, а через моє, — Я не знаю чи буде вам це зручно, але в мене тут зовсім немає подруг. Та взагалі майже немає, а ви практично сім’я, — ніяково посміхається, але Кай бере її за руку, підтримуючи, — Я хотіла попросити вас стати моїми подружками нареченої.  
Здається, що навіть, коли Кай зробив їй пропозицію не було такої тиші і нервового очікування від відповіді, як зараз. Тея дивилася на мене, а я дивилася на блондинку, не мигаючи. Схоже, я навіть злякала її.  
— То що? — нетерпляче цікавиться.  
Я роблю вдих і піднімаюсь. Зацікавлені погляди стежать за кожним моїм рухом. Я обходжу прямокутний стіл до них: Кай сидів навпроти мене, а Мері біля нього. Підходжу та обіймаю Мері. Міцно. Так, ніби планую задушити, але насправді зараз я тримаюсь за неї, щоб не впасти. Яка іронія...  
— Звісно, що я погоджуюсь. Вітаю вас, — після цих слів дівчина помітно розслабляється і обіймає мене у відповідь.  
Я повертаюся, щоб обійняти Кая, який дивиться на мене так само, як щойно я дивилася на його наречену. З посмішкою підходжу і обвиваю руками довкола шиї. Хлопаю легко по спині, показуючи йому наскільки мені зараз неприємно. Ніхто не знатиме, що означає цей жест, він виглядає звичайним для багатьох, але не для мене. І Кай теж це знає. Він хоче відсторонитися, але я не даю і шепочу:  
— Прийми мої найщиріші вітання, Кай. Ти таки знайшов свою Герду і переміг Снігову Королеву, — сама відпускаю хлопця і підхоплює келих шампанського, який стояв на столі, — За молодих! — весело закінчую.  
Всі взяли свої келихи та теж випили за їхнє щастя. Я пила дивлячись на хлопця, все до останнього ковтка. Він теж не відривав погляду від мого обличчя. З хрускотом поставила келих назад на стіл.  
— Ще раз вітаю і вибачте, але я впевнена, що Розі там мало не на стіну лізе. А їй, як ми знаємо це робити не рекомендується, — з милою і «чесною» посмішкою проговорюю.  
Всі повірили і з легким серцем відпустили мене. Лише Тея та Кая дивилися дуже насторожено.  
— Я відвезу тебе, — сказав хлопець безапеляційним тоном.  
— Ні.  
— Я можу підвезти, — відразу піднімається Ерік.  
— Ні! — голосніше повторюю, — Там таксі є біля входу. На ньому й доберусь.  
— Будь обережна, — просить Тея, але я бачу, що вона сама вже готова сісти за кермо і відвезти мене звідси.  
Розтягую губи в максимально правдоподібній посмішці.  
— Буду, — підморгую та з випрямленою спиною покидаю ресторан.  
Добираючись в таксі додому, я більше не стримувалась. Сльози текли по моїм щокам, серце гулко билося, а я хотіла, щоб все це припинилось.  
Підняла плаття, коли вилазила з авто і ледь тримаючись на ногах пройшла до будинку, перед тим, розплатившись з водієм.  
Я піднялася на третій поверх, до Роуз. Дівчина сиділа на ліжку, дивилася фільм і поїдала своє улюблене морозиво. Я усміхнулась.  
— О, вернулась, — заявляє подруга, — Що теж нудно стало? Так ти ж в ресторані була, — саркастично промовляє. Вона ще не бачить мене. Коли я підходжу ближче, подрузі вдається розібрати моє заплакане і опухле обличчя, — Господи, тебе, що бджоли покусали?  
Я починаю нестримно сміятися. Втім, мої сльози не припиняються.  
— Що з тобою? — вже серйозно питає Роуз, коли бачить, що в мене істерика, — Що сталося?  
Дівчина заставляє мене лягти біля неї, голову поклавши їй на коліна. Вона ніжно й обережно проводить рукою по моєму волоссі, спині і знову повертається до голови. Якимось дивом я вмудряюсь розповісти все, що трапилось в ресторані і з кожним моїм словом, злість в Роуз росла. Але вона знала, що не може нічого зробити та й я не дозволю.  
— Чому ти погодилася стати подружкою нареченої? Ти ідіотка? 
— Не знаю, — тепер кажу, — Не знаю. Я не знаю, Роуз, не знаю! — мої крики і схлипи ставали все сильнішими.  
Біль розривала грудну клітку. Відчуття, ніби тобі роблять пересадку серця без анестезії! Я плакала і плакала, а подруга заспокоювала мене, гладячи по волоссю, як було в багатьох дітей, які мали батьків. Та не в мене. І навіть зараз Розі заміняла її. Вона стане прекрасною мамою.  
— Bones are sinking like stones 
All that we fall for 
Homes places we've grown 
All of us are done for 
Роуз почала співати своїм мелодійним заспокійливим голосом. Знаєте, як колись матері співали своїм дітям колискові? Зараз вона те саме робила для мене. Тільки замість колискової була пісня, яку дуже сильно любила.  
— And we live in a beautiful world (yeah we do yeah we do) 
Несміло і зовсім тихо я співаю ці рядки пісні, які здавалися такими правдивими. Але зараз вони лише добивають мене, розбиваючи моє серце на найменші уламки — атоми.  
— We live in a beautiful world 
Останній рядок і я вже майже нормально дихаю. Залишилось тільки навчитися прекрасному вмінню — брехати. Адже в найближчий час я багато це робитиму.