Глава 23

Ми відправилися погуляти по місту. Спершу, потрібно все роздивитися. Тея, Саллі і Роуз вирішили, що нам необхідні магазини. Я не в силах сперечатися, тому довелося лише кивнути і йти за ними.  
Першою зупинкою був величезний супермаркет (для того, щоб закупитися їжею). Насправді, вона є, але ми хотіли чогось іншого: вина, сиру та торт.  
— Торт? — вигукнула Тея і я одночасно.  
— Ну так, — скромно опустила очі Роуз, — Це не я, це дитина, — виправдовується.  
Саллі попросила купити нам шоколадного мішку і Тея, зраджуючи принципам, дозволила.  
— Але ти нічого не розкажеш татові, — відразу просить.  
Дівчинка погоджується, а я все думаю, як Алекс міг відпустити свою доньку на такий час? Невже йому настільки немає до неї діла?  
Оглянувши все, що можна та змінивши кілька своїх «образів» (заходили в магазини по новий одяг), ми нарешті вирішили поїхати на пляж. 

— Вау, — перша наша спільна реакція, коли ми побачили серферів набагато ближче, ніж раніше.  
Хлопці, як на відбір: високі, загорілі, з ідеальним тілом... Навіть Тея опустила свої сонцезахисні окуляри, дивлячись на них. А Роуз припинила гладити живіт, натомість її очі виявляли щось зовсім не пристойне.  
— Чорт, — не стрималась вона і вибачилась, коли поглянула на Саллі.  
Але я її розуміла. Давно ми не бачили такого шоу. І там таки було на що глянути.  
— Кет, здається, ти вже готова забути Кая, — сміючись каже безтактна Роуз.  
— Ага, — киваю, — Може, познайомимось? — сміючись пропоную. 
Втім, сміятися мені перехотілось, коли я побачила їхні вирази обличчя. Н-да, голодні самки вже готові накинутися на них.  
— Дівчата! — гукаю до них, — Ей! 
— Що? — не радісно відривається від свого споглядання Роуз.  
— В тебе є чоловік! А в тебе...— дивлюсь на Тею, — Алекс.  
Тея демонстративно закриває вуха Саллі.  
— До біса його, — каже і відпускає їй вуха, — Саллі, там діти роблять пісочний замок, не хочеш до них приєднатися? 
— Так! — верещить дівчинка і біжить до решти своїх нових знайомих.  
— Все так далеко зайшло? — співчутливо запитую. 
— Я піду куплю собі...— починає Роуз, — морозиво. Жарко тут, — сміється та відходить до маленького візка з морозивом.  
Ми переглядаємось з Теєю і не змовляючись, закочуємо очі.  
— Він привів якусь дівчину, — сказала подруга.  
— І як ти на це відреагувала? — було цікаво мені.  
— А як на таке можна реагувати? Я розізлилась, а потім до мене дійшло, що чому я маю через це хвилюватися? Ми не разом. І ніколи не будемо, — з болем закінчує, — Здається, я в минулому житті була вбивцею. Інакше за що мені такі страждання? — підняла іронічно очі в небо.  
— Ті,..  
— Не треба, Кеті. Не жалій мене. Цього ніхто не любить. 
— Я знаю. Можна сказати, що тобі потрібно відпустити його, але не мені це говорити, — з сумною посмішкою закінчила.  
— Мабуть, ми вдвох вбивали тварин, — скривившись видає чергову тупу ідею.  
— Тея, — сміюсь, — У вас, що сімейне божевілля?  
— Ага, спадкове, блін, — хмикає, — Але тобі це подобається, чи не так? — «грається» бровами.  
— Авжеж, — зітхаю.  
Розі приносить по два морозива і заявляє, що жодне не віддасть нам, бо це ще й для дитини. Не дивлячись на те, що зараз доволі тепло, ми стоїмо в куртках, ніби інопланетяни. Але це добре впливає на інших, бо хлопцям так і хочеться спитати нас, звідки ми. Що й робить черговий серфер: високий блондин з яскравими голубими та добрими очима.  
— Дівчата, вам не жарко? — підходить одягнутий у свій гідрокостюм.  
— Ти підійшов і стало якось холодніше, — з викликом відповідаю я.  
Стоп, я?! Чорт! А мені подобається це відчуття... 
— Справді? — дивується і все ще сяє своєю білосніжною посмішкою, — Підійди ближче і я тебе зігрію. 
Чую тихий сміх дівчат, краєм вуха.  
— Справді? Ти впевнений, що такий гарячий, як батарея, щоб зігріти мене? — продовжую цю дурнувату гру.  
— Здається, ти скоріше її намочиш, — з певним натяком промовляє хлопець, який проходить повз з дошкою для серфінгу.  
Він мав на увазі через мокрий костюм, але решта ідіотів почали сміятися. А мені не було незручно, навпаки я підняла голову і з гідністю відповіла.

— Можливо, так і буде, але навряд ти зрозумієш, як воно: коли хлопець може завести дівчину, — підморгую, а вони замовкли на мить, але після їхні смішки направилися на того сильно розумного хлопця.  
— Здається, вона щойно тебе опустила, — припустив блондин, який все ще стояв поруч зі мною.  
— Заткнись, — порадив своєму другу хлопець.  
Раптом нізвідки з'явилась ще одна особа з довгим язиком.  
— Хей, сонце, ти навчився гавкати на своїх приятелів? — і ця людина була мені знайома!  
— Аліса? — вражено видихаю, коли темноволоса дівчина повертається до мене. Вона піднімає брову, намагаючись згадати, хто я і вже за секунду на її обличчі з'являється хитра посмішка.  
— Чорт забирай, як це сон, то я не хочу просинатись, — каже і кидається до мене з обіймами, — Кеті-леті!!! — вигукує якомога сильніше та стискає мою шию.  
Я сміюся і відповідаю тим самим, стискаючи в обіймах.  
— Це ти...— радісно видихає.  
Ми оглядає ось довкола і відмічаємо, що всі з цікавістю дивляться на нас.  
— Так-с...— протягує Аліса, — Це моя найкраща подруга з дитбудинку, — з гордістю заявляє, — Кет. 
— А це — Аліса, — пояснюю дівчатам, — Те саме стосується і її.  
— Дідько, малявка, я не знала, що ти тут.  
— Ми давно не бачились, — з посмішкою відповідаю.  
— А що тут власне відбувалося? — нарешті, цікавиться теперішньою ситуацією, — Він тебе образив? — погрозливо звужує свої карі очі.  
— Що?! Та її пальцем не зачепив! — обурюється незнайомець. Схоже, він боїться її. Я не здивована, Аліса завжди мала твердий і сильний характер. Мабуть, це єдина причина, чому я не хвилювалася за нею, коли ми вийшли з...того місця.  
— Тільки того не вистачало, — з такою самою пошлістю проговорює подруга все ще тримаючи свою руку на моєму плечі.  
— Чому? — а тепер вдає з себе ображеного, — Їй би сподобалось.  
— Отямся, Ітан. Твої пальці нікому не подобаються.  
Швидко вона поставила його на місце. Прямо пишаюсь нею...  
Решта серферів видають свисти та сміються і ми не відстаємо з дівчатами від них.  
— Аліса, де Том? — питає хлопець приблизно нашого віку. Решта старші. 
— А я знаю? Я схожа на няньку? — чомусь відразу злиться, — Ви тут надовго? — оглядає нас з цікавістю.  
— На два тижні.  
— Так це ж стільки часу! Я вам тут все покажу.  
— О, ні, — відразу говорю.  
— Чому? — допитуються дівчата.  
Я з очима повними прохання про допомогу подивилася на серферів. Але вони тільки посміхалися. Аліса теж дивилася з посмішкою, бо прекрасно розуміла, чому я відмовляюсь від такої пропозиції.  
— Ти диявол, — закочую очі, звертаючись до неї.  
— Саме так, тому я проведу вам прекрасну екскурсію по своєму пеклу.  
Дівчата погоджуються, але в жодної з них не виходить піти з нами. Тея повинна зараз допомогти Саллі з її малюнком, який дівчинка дуже хоче зробити і подарувати татові на його день народження, яке вже за кілька днів. А Роуз... Вона ледь пересувається, дуже втомилась, тому доводиться їх двох відправити додому.  
— Ну? — питає Аліса, — Готова розважатися? 
Я не була до цього готова. Але сперечатися з Алісою, це те саме, що говорити зі стіною.  
Машина Аліси стояла на паркінгу, куди ми підійшли.  
— Ого, — свищу, як дивлюся на синій спорткар дівчини.  
— А ти думала, — з гордістю говорить. 
Я не хотіла питати, як вона на неї заробила. Скоріше за все, дівчина продала все до останнього, щоб купити машину своєї мрії. Вона захоплювалася гонками з 15 років, але раніше в неї не було можливості ними займатися. Доводилося брати машини в знайомих, які вчили водити, робити різні трюки і таке інше.   
— Стрибай, — каже та сідає перша.  
— Тільки не жени, — попереджаю. Одне двло, коли Кай веде на певній швидкості, але зовсім інше, коли вона.  
Аліса прекрасно водить, але вона робить це зовсім не на потрібній швидкості... 
— Та ну, — сміється дівчина своїм заразним сміхом, — Ти ж не з лякливих.  
— А ще я хочу жити, — зі страхом промовляю та пристібаю ремінь безпеки.  
— Ти будеш жити. Повір мені, в ці хвилини, коли я вестиму ти відчуєш, що таке життя, — підморгнула і завела автомобіль.  
За мить ми рушили з місця. Аліса впевнено тримала кермо легко проїжджаючи повз інші машини на трасі.  
— Аліса, — кличу її.  
— Що?  
— Ти приймаєш участь в гонках? — ставлю прямо питання.  
— Як здогадалась? — хмикає.  
— Ти ж вб'єш себе, — ігнорую її питання.  
— Чесно? І як ти знаєш? — продовжує легко посміюватись, — Ой, припини. Ти ж знаєш, що я добре воджу.  
— Багато тих, хто займався цим професійно, а не незаконно, теж так думали. Втім, це не врятувало їх від загибелі.  
— А ти не думай про них. Можливо, в них були життєві проблеми... В мене ж їх немає.  
Я поглянула на неї. Аліса й справді здавалося як вільна, весела дівчина. Але вона не така. В дитинстві ми двоє боялися, що нас заберуть погані люди. І, якщо я лише думала, то їй такі попадалися. Вона стільки пережила, що я точно знаю — в неї є проблеми. І весела вона лише з найближчими. Приємно знати, що я все ще є такою для неї.  
Ми під’їхали до якоїсь крамниці.  
— Що ми тут робимо?  
— Будемо працювати. Я зараз немаю багато часу та й від допомоги не відмовлюсь.  
Я сміюся. Дівчина ніколи не боялася просити допомоги, але вона робила це в такий спосіб, що тобі здавалося ніби це вона допомагає, а не ти.  
Я взялася розкладати всі речі 80-тих років. Дівчина ж займалася прилавком. Покупців було небагато, але вона не сумувала. Ми ввімкнули різдвяні пісні і танцювали під них. Декілька покупців, які заходили саме й той момент вважали нас ненормальними. Але нам було байдуже, адже ми просто веселились.  
— І це ще не вся шоу програма, — попереджаючи каже.  
— А може не треба? — з надією питаю.  
— Треба! — вперто відмовляє, — Ти ж приїхала відпочити, то чому б не зробити це з користю?  
— Я хочу зробити це так, щоб нічого не робити, — тихо бурмочу, але Аліса почула і засміялась страшним сміхом. Знаєте, як злий герой напакостив у мультиках? Зараз вона саме такого мені й нагадувала, — Гаразд і, що мене чекає після незапланованої роботи?  
— Клуб.  
— Ти ходиш в клуби? — я здивована. Чесно, від кого, від кого, а від неї не очікувала.  
— Ага, але ти не бачила наших. Тут все справді проходить класно, з крутою музикою.  
— Боюсь, я не маю підходящого вбрання для клубу.  
— Там потрібне якесь вбрання? — сама в себе питає дівчина, — Здається, ні. Ти приходиш і танцюєш. 
— Ти не заставлятимеш мене випити, щоб танці були... Кращі? — запитую.  
— Ні. Я пам’ятаю, що ти не любиш бути причиною. Та і я теж, бо додому ти зможеш попасти тільки завдяки мені.  
— Взагалі, я можу вести твою машину.  
— О це вже ні. Я нікому не дозволю водити свою принцесу. Ні за що, — для кращого прикладу крутить пальцем.  
— Серйозно.  
Ми працювали десь до п'ятої години. Потім Аліса заставила мене взяти плаття з магазину на прокат і теж переодягнулася.  
— Вперед до пригод, — радісно сказала вона, сміючись.  
Дівчина явно планувала добре відпочити сьогодні і я теж хотіла це зробити.