Глава 22

Тільки-но Ерік подав мені руку і я вийшла з поїзду, відразу відчула солоне морське повітря. Рання прохолода давала про себе знати, але я лише одягнула поверх одного светру інший. Тея вдягнула шапку Саллі, бо вітер ще був. А Кай віддав свою куртку Мері. Старше покоління всього лише трималися ближче один до одного, вони і так були одягнуті тепло.  
Взагалі, в нас не помірний клімат, скоріше субтропічний... В цьому місті ніколи не падав сніг і я не розуміла, як же їм вдавалося святкувати тут якісь зимові свята, якщо зими немає. Тому я їхала в гори, які знаходяться в іншій стороні, де сніг цілорічно. Минулого року він випав навіть в нашому місті, а цього не так пощастило. Зараз же, тут лише прохолода і вітер... Навіть морозу не відчувається. Вже сходить сонце і можна спостерігати, як світлі промінці прорізають чисте небо...  
— Куди далі? — питається містер Шепарт.  
— Кай, веди нас, — з посмішкою кажу.  
Ми щойно приїхали, а я вже відчуваю, наскільки легше дихати мені стало. Потрібно подякувати Каю за те, що придумав це. Здається, мені був необхідний відпочинок від нашого міста, не дивлячись на те, що я дуже його люблю.  
— Он таксі, — киває на кілька машин, які стоять на паркінгу, — Беремо три машини і їдемо.  
Хлопець підійшов до водіїв та домовився про все, назвав адресу і ми поїхали.  
В місті N я була лише один раз. Тому зараз мені було цікаво спостерігати за довгими вулицями, довкола яких стояли пальми. Дороги тут просто створені для хорошої їзди... Сонце вже почало прогрівати землю і сяяло на світлі різнобарвні будинки. Це місто могло нагадати Рейк’явік завдяки таким кольорам, але насправді, це був лише один район такої розкраски. Далі йшла «вулиця офісів», як її називали. Тут знаходилися лише висотки, які належали різним фірмам. Багато відомих компаній винаймали собі тут поверхи, а то й цілі будівлі, щоб розташувати свої офіси.
І нарешті, ми дісталися побережжя. Море вже манило до себе своїми бризками... І деякі серфери вже піддалися цьому поклику. Вони брали свої «дошки» і бігли з ними до води... Що ж, якщо вже освоювати спорт, то чому б не взятися за серфінг, коли є така нагода? Варто буде ще раз подумати про це.  
Таксі зупинилося біля великого красивого будинку. Огорожа, яка від’єднувала його від сусідів була висока з гострими наконечниками нагорі. 
Ми розплатилися і вийшли. Кай дістав ключі, відчинив двері та всі зайшли на подвір’я. Посередині підстриженого газону стояв невеличкий фонтан, який крутився і вода лилася в різні сторони. Сам будинок був в вікторіанському стилі, що ніяк не в'язалося з тим, що всередині все було оснащено сучасною технікою. На першому поверсі була лише кухня та вітальня, на другому кімнати і третьому теж. Все не так погано, як я думала. Кай справді вибрав хороший будинок, який був розкішним, але й без непотрібного мотлоху. Втім, я помилялась. Ігрова кімната знаходилася на третьому поверсі, де був розташований більярдний стіл та бар. Ну гаразд, все ж відпочивати таким чином, іноді теж потрібно.  
— Моя спальня на третьому, — відразу побіг Джер. 
— Стояти! — крикнула Розі і зі своїми обмеженими можливостями(через живіт) попленталась за ним.  
Я лише посміялася. 
— Ходімо, наша на другому, — каже Кай і бере мої речі.  
— В сенсі? — влізає Мері, — Ви будете в одній кімнаті?  
Тут від незручного питання нас рятує Тея.  
— Не переживай, вони завжди вдвох, коли ми їдемо десь. Інакше не заснуть, — закінчує.  
— Серйозно? — теж не дуже вірить Ерік.  
Але так. Цю особливість ми замітили цього року, коли їхали в гори. Вдалося зняти окремі номера, але я не могла цілу ніч заснути, Кай теж. Потім просто так вийшло, що коли ми не вдома, не можемо спати одні. Не думаю, що причина лише в конкретній людині, але хіба Теї це поясниш? Не знаю, що вона задумала, але мені це не подобається.  
— Взагалі, можна спробувати й окремо спати, — пропоную я і всі з подивом дивляться на мене. Навіть батьки Кая, — А що? Ми ж не знаємо, може й вийде нормально заснути. А Кай буде з Мері, врешті, це правильно.  
Хлопець не хотів на таке погоджуватися, але й пояснити чому теж не міг. Тому так і вийшло, що Кай буде з Мері. Це рішення не далося мені легко, але було б значно важче, якби ми були в одній кімнаті. Я буду сама, Ерік теж. Батьки, кожні в окремій кімнаті і на третьому поверсі через, що дуже обурювався Джер, який теж взяв собі кімнату біля ігрової. Тея спатиме з Саллі. Так і розділились.  
Моя кімната була суміжна з кімнатою Кая. І в нас був спільний балкон, який виходив на сторону моря. Я зробила глибокий вдих та мало не розплакалася. Від щастя, спокою, енергетики, очікування чогось дивовижного, що я, була впевнена, станеться.  
На першому поверсі задня тераса справді виходила на море. Нам варто лише залізти на перила і прямо звідти стрибнути у воду. Що й зробили Ерік та Джер(вони встигли подружитися). Хлопці в одних шортах стояли на перилах.  
— Три, — почав відлік Джер.  
— Два, — підтримав Ерік.  
— Один! 
Звук, як у воду впало щось важке, розійшовся по цілому будинку. Батьки Джера вже сварилися на нього з вікна, а Роуз лише хіхікала.  
— Завжди казала, що він ідіот, — пояснює, — Так би й розбив голову.  
Навіть таким дивним чином вона показувала, що хвилюється за нього. 
Чомусь тут я справді хотіла розкласти речі, відчути себе вдома. Що й довелося зробити. Мені дуже подобалася моя шафа, вона була з дерев'яними дверцятами, а всередині знаходилися пусті вішалки. Ліжко теж було до вподоби: велике та м’яке. Та особлива увага звісно дісталася балкону. Вірніше краєвиду, який показувався звідти.  
Хотілося вже скоріше зайти холодну морську воду. Відчути, як поступово пісок під твоїми ногами нагрівається, спробувати зануритися так, щоб шкіра стала гусячою, тіло мало не паралізувало від холоду. А потім вдруге так робиш і вже інші відчуття. Ти звикаєш. Тобі подобається... І тебе вже не відірвати від води.